“З якого боку шукати місцевій пресі попутного вітру?”

Що таке роздержавлення ЗМІ? Якщо коротко пояснити суть цього процесу, то це - вихід з числа засновників комунальних газет органів влади. Постає питання – а для чого це все? Ті, хто кажуть, що нехай все буде так, як є, вважають, що контро¬льована владою преса завжди з дота-ціями, що зберігає їй економічну стабі¬льність. Гроші на це йдуть невеликі. Вод¬ночас влада широко висвітлює свою дія¬льність, чим забезпечує прозорість своїх дій. Прихильники роздержавлення гово¬рять, що в підконтрольній владі пресі бі¬льше угодництва, цензури, журналісти там відчувають приниження і сіре існування. Коли ж роздержавити ЗМІ, то на перший план прийде вільне слово, журналістська чесність, контроль громади за діями вла¬ди, ініціативна праця. При цьому буде і фінансова підтримка держави, тому що згідно законодавства влада має оплачу¬вати ЗМІ їхні інформаційні послуги.
Ось ці дві полярні точки зору суперни¬чають між собою з 1996 року. Саме тоді вперше на засіданні урядового комітету з питань гуманітарної і соціальної політики було розглянуто питання роздержавлен¬ня комунальних ЗМІ. Фахівці приступили до розробки законопроектів – урядовці напрацьовували свій варіант, а Спілка журналістів України - свій. На сьогодні їх звели в єдиний варіант і, кажуть, вийшов досить пристойний і врівноважений доку¬мент. Напевне, його деталі не настільки цікаві читачам, для них важливіше інше – щоб після реформування газет не зміни¬лося їхнє цільове призначення.
Зрозуміло, процес роздержавлення - но¬вий, непростий і певною мірою ризико¬ваний, в першу чергу для редакцій. Тому приблизно півтора роки тому серед фа¬хівців в галузі ЗМІ визріла ідея спочатку провести реформування на базі кількох ре¬дакцій. Тобто, провести своєрідний пілотний проект, який повинен стартувати од¬ночасно із прийняттям закону України про реформування комунальних ЗМІ. Через два роки в цей процес включається решта редакцій. Коли все це розпоч¬неться, не відомо, зупинка за прийняттям цього закону у Верховній Раді.
Говорячи за реформування комуналь¬них ЗМІ, треба визнати, що головна проблема – фінансовий стан комунальної преси. Газетний бізнес на рівні окремого невеличкого міста та сільського району, як, наприклад, нашого, в основному збит¬ковий. В Сумській області, наприклад, з більш ніж 20 міськрайонних газет лише дві, за підсумками минулого року, спрацю¬вали без збитків. І це сталося не тому, що редактори тут по¬гані менеджери, а жур¬налісти не вміють знаходити і подавати своїм читачам цікаві новини. Хоча, на жаль, і це трапляється. Справа в іншому – економіка районної газети стає заруч¬ни¬цею існуючого адміністративно-терито-ріального поділу України. На сьогодні в більшості районів проживає близько 25-35 тисяч людей, що не гарантує будь-якій газеті високих тиражів. Крім того, сільське населення неухильно скорочується.
Економічні розрахунки показують, що беззбитковою районна газета обсягом від 8 до 12 сторінок на тиждень може бути при тиражі, не меншому 7-8 тисяч примір¬ників за передплатної ціни на рік 40-45 гри¬вень. Переважна ж більшість комуна¬льних ЗМІ про такі показники можуть ті-льки мріяти. Наприклад, тиражі біля 6 тисяч примірників з тих же, більш ніж 20 комунальних місцевих газет Сумщини, на сьогодні мають лише три райони – Ро¬мен¬ський, Білопільський і наш Тростяне¬ць¬кий. А в решті - від 1,5 до 3-4 тисячі примірників. Наведемо тиражі сусідніх з нами, ще недавно економічно сильних комунальних газет. Так, Охтирський «Пра¬пор Перемоги» виходить накладом 1,2 тисячі примірників. В Лебедині «Життя Лебединщини» має тираж 4,3 тисячі, в у Великій Писарівці – біля 2,5 тисячі. Зро¬зуміло, що такі наклади позначаються і на рекламних пропозиціях, які є мініма¬ль¬ними. Відтак, більшість редакцій не мають можливості покриття власними доходами навіть половини своїх витрат. А за умови, коли редакції ще залежать і від вартості паперу, поліграфічних та пош¬тових послуг, ставок податків, зборів та обов`язкових платежів, більшість редакій просто вимушені скорочувати свої колек¬тиви, обмежувати розміри зарплат. В тій же Охтирці, в редакції комунальної газети «Вишневий цвіт» працює на сьогодні три чоловіки. Редактор тут і кореспондент, і бухгалтер, і прибиральниця. Є в Україні редакції, де по 2 працівники. Таких прик¬ладів, на жаль, багато.
Отже, головною небезпекою у рефор¬му¬ванні комунальної преси є економічна слабкість більшості видань. Тому вирі¬шую¬чи завдання по роздержавленню, що звільнить пресу від впливу влади, пот¬рібно подбати і про створення умов, за яких би ефективно працюючі колективи газет і телерадіокомпаній одер¬жували прибутки.
Як це зробити? По-перше, щоб втрати комунальних ЗМІ були мінімальними, потрібно запровадити перехідний період, протягом якого держава мала б забез¬пе¬чувати редакціям насамперед фінансо¬ву підтримку. По-друге, самі журналісти повинні подбати про підвищення власної кваліфікації. І по-третє, доки не розпо¬чався процес роздержавлення, редак¬торів комунальних ЗМІ потрібно навчити сучасному менеджменту.
Що стосується надання журналістам з міцевих газет нових знань із газетного менеджменту, то на сьогодні вже активно проводяться відпо¬відні семінари. Нап¬риклад, цим займаються Інститут роз¬витку регіональної преси, IREX-U-Media, Ака¬де¬мія Української Преси, Спілка журналіс¬тів України. На дея¬ких з проведених цими установами і організаціями заходів ми вже брали участь і маємо з того велику ко¬ристь.
А ось щодо державної фінансової під¬тримки, то вона може бути в межах тих же дотацій, які редакції одержували від своїх засновників з органів влади – по Україні це понад 45 млн. грн. Цей фінан¬совий ресурс може бути використаний на під¬тримку комунальних ЗМІ протягом пере-хідного періоду. Щодо самого механізму і критеріїв, то в її основі має бути стиму¬лю¬ючий характер. Він повинен спонукати ре¬дак¬цію працювати краще і ефективніше. Надаватися фінансова допомога повинна тільки з державного бюджету, розподіля¬тися на рівні областей, щоб не потрапили га¬зети в залежність від місцевих чинов¬ни¬ків. І безперечно, все має відбуватися прозоро, після детального моніторингу. Без вирішення цієї проблеми проводити реформування ЗМІ – значить приректи цю ідею на невдачу.
Цікавим є питання - наскільки готови¬ми є самі редакції комунальних ЗМІ до того, щоб позбутися опіки органів влади і відразу втратити кошти від дотацій? Від багатьох своїх колег-редакторів вже чув думку, що, мовляв, реформування комуна¬льної преси – це її знищення. Але погод¬жуються вони і з ін¬шим, що дотаційна фі¬нансова підтримка - це не тільки пряник газеті від влади, це й батіг, тобто мож¬ливість впливати на позицію стосовно то¬го, як їй інформувати насе-лення про дія¬ль¬ність влади. Тобто, вже йдеться про свободу слова на районному, місцевому рівні. Не скажу, що це стосується нашого району і нашої газети. Керівники наших райдержадміністрації і районної ради не втручаються у творчий процес газети, рівно як і ми не стоїмо осторонь висвіт¬лен¬ня їхньої діяльності. Співпраця відбу¬ва¬ється на договірній основі, вона жодним чином не виключає можливість критики, рівно як і висвітлення позитиву. І це повною мірою влаштовує обидві сто¬рони. Але треба визнати, що в нашій області, як, напевне, і в Україні, сьогодні багато комунальних газет, які покірливо слугують владі, які практично не здатні виконувати свою головну функцію – бути громадським контролером влади.
Тому питання щодо реформування відносин між комунальною на сьогодні пресою і місцевою владою є нагальним. Це потрібно і редакціям, і владі. Це пот¬рібно і державі. І не тільки для того, шоб відзвітувати перед Радою Європи, що в Україні комунальні ЗМІ роздержавлені. Для цього багато часу і розуму не треба. Але провівши це недбало, нашвидкоруч, не професійно, можемо мати інформа¬цій¬ну пустелю на рівні сільських районів.
А місцева преса потрібна людям. Бо жодна республіканська, регіональна чи обласна газета не доходять до потреб більшості простих людей в маленьких се¬лах, хуторах, невеличких колективах, не пишуть столичні газети і про маленькі, але не менш важливі місцеві події, про які ма¬ють знати люди. Тому хочеться спрогно¬зувати, що все ж, якщо держава насміли¬ться на реформування комунальних ЗМІ, головну мету в роздержавленні ЗМІ буде досягнуто - редакції швидко адаптуються в ринковому інформаційному середовищі, навчаться працювати економічно грамот¬но, прибутково, а місцеві газети зможуть забезпечувати об`єктивною та вчасною інформацією своїх читачів, одержання якої їм гарантовано Конституцією України.
Павло Зленко.

Стаття опублікована в районній газеті «Новини Тростянеччини» №38 від 25 травня 2007 року.

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар