ХТО НЕ ПУСКАЄ ДЕРЖАВНІ ЗМІ У ВІЛЬНЕ ПЛАВАННЯ?

Борщівська районна газета “Галицький вісник” першою і поки що на Тернопіллі зробила крок до роздержавлення. Редакція ще три роки тому уклала угоди з органами влади і місцевого самоврядування про надання послуг з висвітлення інформаційної діяльності та діяльності їх та їхніх підрозділів, хоча формально райрада і райдержадміністрація залишаються співзасновниками.
Здавалося б, нічого нового у Борщові не придумали. Бо працювати із ЗМІ на договірних відносинах, уклавши угоди, органи влади і місцевого самоврядування зобов’язує закон “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування засобами масової інформації”, який діє вже майже десять років (ст 5 і 21). Запитайте, в яких районах Тернопільщини, за винятком Борщівського, влада реагує на нього?
Для постійних, “владних”, рекламодавців було встановлено пільговий тариф –1,5 грн за см кв., тоді як для інших рекламодавців цей тариф становить 2 грн за кв.см. Суми, проплачувані газеті районною владою, вже згідно з угодою, зростають щороку. Якщо, наприклад, у 2005 році газеті виділили 52 тисячі грн, то на 2007-ий передбачено 80 тисяч грн.
Після переходу на договірні відносини з органами влади керівники району втратили правову основу для приструнення або звільнення непокірного редактора. У Борщові до статуту газети внесли пункт, що редактора обирає лише трудовий колектив і лише з числа працівників… І тут виникає ризик. Влада поки що каже: ми з газетою дружимо, нехай журналісти працюють професійно і за велінням совісті. Але що буде завтра, коли газетярі поза проплаченими в рамках угоди матеріалами почнуть критикувати роботу райради чи райдержадміністрації або обидвох гілок влади одночасно? Влада може і має право заснувати свій інформаційний бюлетень, а газета втратить основне джерело доходів – бюджетні гроші. “Головне, щоб ми працювали в площині закону. Редакція і влада мають виконувати свої договірні зобов’язання, і все буде добре”, - запевнив кореспондента голова Борщівської райдержадміністрації Ігор Кунець. Але його думка не дає приводу вважати, що влада позбавила себе запасного аеродрому.
Редакція “Галицького вісника” спробувала певною мірою зміцнити свою фінансову основу, уклавши такі угоди з районною ДПА, відділом Пенсійного фонду, центром зайнятості. Але якийсь десяток тисяч гривень в рік ситуацію не врятують. Редактор “Галицького вісника” Марія Довгошия-Фафруник:”У нас є стабільний читач. Проте в останні роки нам серйозну конкуренцію створюють обласні газети, які все більше пишуть про проблеми нашого району. Тому підвищувати тираж газети, який тепер лише майже 2 тисячі примірників і дотягувати до них передплатну ціну дуже проблематично…”
Але чому ж не використовувати інший резерв доходів – від комерційної реклами? В районі немає потужних промислових і сільськогосподарських підприємств, які були б постійними рекламодавцями. І тому редакція почала працювати над іміджевою рекламою новоствореним приватним підприємствам і банкам. І цей фінансовий струмок поступово наповнюється. Тариф на рекламу “для інших замовників” не змінювався ще з 2004 року, однак доходи від реклами з того часу зросли більш ніж удвічі і нині перевищують 30 тисяч гривень в рік.
Залучення усіх джерел коштів дало результат – редакція вже працює незбитково.
У статуті редакції заклали ще один важливий пункт: співзасновники не мають до редакції майнових претенцій. Але майнові питання залишаються не вирішеними. Приміщення редакції знаходиться в комунальній власності міста, і коштів для його викупу (приватизації) за ринковими цінами газета не має. Проблема набуття права власності на “кімнати” – життєво болюча для всіх районних редакцій. Найкращий вихід, вважає керівництво редакції “Галицького вісника” – окремим законом запровадити безоплатну передачу приміщень у власність редакції або хоча дозволити розстрочити викуп приміщень на багато років.
“Треба внести більш суворі зміни до закону “Про порядок висвітлення…” і зобов’язати місцеву владу укласти з редакціями угоди про “висвітлення діяльності” хоча б на 3-4 роки. Але для того, щоб редакції мали достатньо коштів для виходу у вільне плавання і не залежали в основному від фінансування з місцевого бюджету, потрібно підтримка на рівні держави – за рахунок субвенції з державного бюджету. А вже завдання газети – розробити програму розвитку із зазначенням етапів, фінансування і результатів, - пропонує бухгалтер “Галицького вісника” Валерій Ромашенко.
Державні, комунальні та приватні засоби інформації залишаються в нерівних умовах. “Чужі” нехай думають, як заробляти на себе, щоб жити безбідно. Для ліквідації цього поділу без продуманого і всебічного законодавчого забезпечення обійтися, повірте, неможливо.
Роман ЯКЕЛЬ.
 

надруковано “Газета Номер ОДИН” від 13 червня 2007 року (стор.12)

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар