Експертний правовий аналіз регулювання реклами в країнах Європи.

ОБСЯГ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ В РЕКЛАМНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Питанню реклами в Європі приділяється істотна увага. Це пов‘язано насамперед об‘єднанню в рекламі конкуруючих прав людини. З одного боку реклама є одним з видів інформації, і як така повинна розповсюджуватись вільно, а обмеження можливі лише у певних випадках, як про це зазначено у статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

«Стаття 10

 Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.»

З іншого боку, з огляду на особливість реклами як інформації, спрямованой на заохочення придбання товарів або послуг, розповсюдження такої інформації повинно здійснюватись з дотриманням інших прав людини, зокрема права на достовірну і безпечну для життя і здоров‘я інформацію.

Саме тому основна увага щодо врегулювання реклами в європейському законодавстві стосується перш за все недобросовісної реклами. Такий підхід випливає з аналізу основних принципів і загальної концепції регулювання реклами, викладених у преамбулі Директиви Ради 84/450/ЄЕС "Щодо наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів стосовно реклами, яка вводить в оману" від 10 вересня 1984 року. Зокрема у преамбулі зазначається про основні риси реклами і обгрунтовується особливий порядок регулювання реклами:

• реклама виходить за межі окремих держав-членів, і вона має безпосередній вплив на створення та функціонування спільного ринку;
• реклама, яка вводить в оману, може призвести до порушення конкуренції всередині спільного ринку;
• реклама, незалежно від того, спонукає вона до укладання договору чи ні, впливає на економічний добробут споживачів;
• реклама, яка вводить в оману, може спонукати споживача прийняти шкідливе для нього рішення при придбанні товарів чи іншого майна або використанні послуг, а розбіжності в законодавствах держав-членів не тільки призводять у багатьох випадках до недостатнього рівня захищеності споживача, а й також стають на заваді проведенню рекламних кампаній поза державними кордонами і, таким чином, впливають на вільний обіг товарів і надання послуг;
• громадськість в цілому, а також споживачі та всі ті, хто в умовах взаємної конкуренції займається торгівлею, підприємницькою діяльністю, ремеслом або професійною діяльністю, зацікавлені в гармонізації в першу чергу національних положень щодо протидії рекламі, яка вводить в оману, а також в тому, щоб на другому етапі розглядалася проблема недобросовісної реклами і, в міру необхідності, порівняльної реклами на основі відповідних пропозицій Комісії;
• особи чи організації, які за національним законодавством вважаються законно зацікавленими в даному питанні, повинні мати можливість подавати позов за фактом реклами, що вводить в оману, або до суду, або до адміністративних органів, уповноважених виносити рішення щодо таких скарг або порушувати відповідне судове переслідування;
• кожна держава-член сама має вирішувати, чи надавати судам або адміністративним органам право вимагати попереднього використання інших встановлених засобів розгляду таких скарг;
• суди або адміністративні органи повинні мати повноваження, що дозволяли б їм наказувати або домагатися припинення проведення реклами, яка вводить в оману;
• в певних випадках може бути бажаною заборона реклами, яка вводить в оману, ще до її опублікування; враховуючи, однак, що це в жодному разі не означає, що держави-члени зобов'язані запровадити правила, що вимагали б проведення систематичного контрольного перегляду реклами;
• слід перебачити прискорені процедури, за якими можна було б застосовувати заходи, що мають тимчасову або остаточну дію;
• може бути бажаним прийняти розпорядження про публікування  рішень суду чи адміністративних органів або заяв про спростування для того, щоб усунути будь-які подальші наслідки реклами, яка вводить в оману;
• адміністративні органи повинні бути неупередженими, а виконання ними своїх повноважень має підлягати судовому перегляду;
• добровільний контроль, який здійснюють органи самоврядування з метою усунення реклами, яка вводить в оману, може допомогти уникнути необхідності застосування адміністративних та судових заходів, і тому його потрібно заохочувати;
• рекламодавець має бути спроможним довести належним чином матеріальну відповідність фактичних тверджень, які він наводить у своїй рекламі, і, у необхідних випадках, суд або адміністративні органи можуть вимагати цього від нього;

Щодо законодавства ЄС з питання регулювання реклами необхідно зазначити, що Директив ЄС, які на зразок Закону України «Про рекламу» регулювали б рекламу в цілому, не існує.

Приблизно таким саме чином регулюється реклама і в країнах Європи, приділяючи увагу саме суспільно важливим аспектам реклами: впливу її на споживачів, запобігання недобросовісної реклами, обмеження реклами певних категорій товарів та послуг.

Зокрема у законодавстві Французської Республіки окремі положення, які регулюють рекламну діяльність, містяться у Code de la consommation (Споживчому кодексі) щодо недобросовісної реклами, Code de la santé publique (Кодексу про охоону здоров‘я) щодо реклами алкогольних і тютюнових виробів, а також медичних препаратів.Питання належної конкуренції в рекламній діяльності Французської Республіки регулюється Circulaire du 19 septembre 1994 relative à la transparence et à la non-discrimination dans la publicité (Циркуляр від 19 вересня 1994 про прозорість та відсутність дискримінації в рекламі).

В Королівстві Бельгія основні питання захисту споживачів від недобросовісної реклами регулюються Loi du 14 juillet 1991 sur les pratiques du commerce et sur l’information et la protection du consommateur (Законом від 14 липня 1991 року про торговельну практику та з питань інформації і захисту прав споживачів). Також окремі питання реклами в Королівстві Бельгія регулюються Loi du 11 mars 2003 sur certains aspects juridiques des services de la société de l’information (Законом від 11 березня 2003 року про деякі правові аспекти інформаційного суспільства), Loi du 11 mars 2003 sur certains aspects juridiques des services de la société de l’information visés à l’article 77 de la Constitution (Законом від 11 березня 2003 року про деякі правові аспекти інформаційного суспільства, згадані в статті 77 Конституції) тощо.

У Федеративній Республіці Німеччина основним законом, що регулює питання реклами, зокрема обмежує недобросовісну рекламу, є Gesetz gegen den unlauteren Wettbewerb (UWG) (Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією). При цьому окремі питання реклами регулюються іншими законами, зокрема Gesetz uber die Werbung auf dem Gebiete des Heilwesens (Heilmittelwerbegesetz - HWG) (Закон про рекламу в галузі медичного обслуговування).

Необхідно зазначити, на нормативні акти країн Європи дуже великий вплив мав Міжнародний кодекс рекламної практики, перша редакція якого була прийнята у 1937 році, а остання редакція прийнята Міжнародною Торгівельною Палатою 02.12.1986 року. Тою чи іншою мірою закони і інші нормативні акти Європейського Союзу і внутрішнє законодавство країн Європи реалізує принципи, закладені у цьому кодексі. Основні принципи, на яких базується Міжнародний кодекс рекламної практики, визначений у преамбулі цього кодексу:

«Ця редакція Міжнародного кодексу рекламної практики МТП продовжує усталену політику МТП із підтримання високих етичних стандартів маркетингу за допомогою саморегулювання, що діє на підставі законодавства окремих країн і міжнародного права.

Кодекс свідчить, що промисловість і торгівля, включаючи всі сторони, що мають відношення до рекламної діяльності, визнають свою відповідальність перед споживачем і суспільством, а також необхідність встановлення справедливого балансу між інтересами комерційних організацій та споживачів.

У цієї редакції поєднується попередній досвід з сьогоднішнім розумінням суті реклами як засобу обміну інформацією між продавцями і споживачами. У цьому плані МТП розглядає свободу обміну інформацією (встановлювану статтею 19 Міжнародного угоди Організації Об'єднаних Націй з цивільних і політичних прав в якості основного принципу.

Кодекс у першу чергу є засобом самодисципліни, проте він також призначений для використання судами в якості довідкового документа в рамках відповідного законодавства. МТП висловлює впевненість у тому, що нова редакція Кодексу, як і попередні, сприяючи подальшої уніфікації стандартів рекламної діяльності, дозволить спростити переміщення товарів і послуг через кордони, приносячи користь споживачам і всьому світовому спільноті.»

ВИЗНАЧЕННЯ РЕКЛАМИ. ВІДМІННОСТІ РЕКЛАМИ ВІД ІНШИХ ВИДІВ ІНФОРМАЦІЇ.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Директиви Ради 84/450/ЄЕС "Щодо наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів стосовно реклами, яка вводить в оману" від 10 вересня 1984 року:

«"реклама" означає здійснення заяви в будь-якій формі, пов'язаної з торгівлею, підприємницькою діяльністю, ремеслом чи професійною діяльністю, з метою сприяння збільшенню постачання товарів або послуг, включаючи нерухоме майно, права та зобов'язання»

Таким чином Європейський Союз визначив основні риси реклами:

• заяви повинні бути пов‘язані саме з торгівлею, підприємницькою діяльністю, ремеслом чи професійною діяльністю, але не можуть бути пов‘язані зі здійсненням інших цивільних прав, сімейних прав, не можуть бути пов‘язані з політичними цілями, благодійними цілями тощо;
• заяви подаються з метою сприяння збільшення обсягу продажу товарів або послуг, що рекламуються, тобто поняття реклами прямо прив‘язано до отримання у кінцевому рахунку матеріального прибутку рекламодавцем.

Визначенняпоняття «реклама» відповідно до Міжнародного кодексу рекламної практики є наступним:

«У рамках цього Кодексу:

– Термін "реклама" має трактуватися в самому широкому сенсі, включаючи будь-яку форму реклами товарів і послуг незалежно від рекламного носія, що використовується, та рекламні заяви на упаковці, ярликах та в матеріалах місць продажу;»

Тобто Міжнародний кодекс рекламної практики, не зважаючи на дуже широке визначення поняття «реклама», також основною рисою і відмінністю реклами від інших видів інформації визначає спрямованість на продаж товарів, робіт, послуг.

Законом Королівства Бельгія від 14 липня 1991 року про торговельну практику та з питань інформації і захисту прав споживачів визначення реклами дається наступне:

«Pour l'application de la présente loi, est considérée comme publicité, toute communication ayant comme but direct ou indirect de promouvoir la vente de produits ou de services, y compris les biens immeubles, les droits et les obligations, quel que soit le lieu ou les moyens de communication mis en oeuvre. [Est considérée comme publicité comparative, toute publicité qui, explicitement ou implicitement, identifie un concurrent ou des produits ou services offerts par un concurrent.]»

(Для цілей цього Закону рекламою вважається будь-які повідомлення, заяви, незалежно від їх місцезнаходження або носія, які прямою або опосередкованою метою мають сприяння реалізації продукції або послуг, у тому числі нерухомого майна, прав і зобов'язань. [розглядається як порівняльна реклама будь-яка реклама, яка прямо чи опосередковано ідентифікує конкурента або товари або послуги, пропоновані конкурентами.])

Законодавство Федеративної Республіки Німеччина і Французької Республіки не мають загального визначення поняття «реклама», розглядаючи це поняття лише в контексті конкретних правовідносин, зокрема в контексті дотримання чесної конкуренції, охорони здоров‘я, захисту прав споживачів, захисту дітей, обмеження розповсюдження порнографії, обмеження розповсюдження інформації, яка сприяє розпалу міжетнічної, расової або міжконфесійної ворожнечі тощо.

РЕГУЛЮВАННЯ МОВИ РЕКЛАМИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ.

Мовне питання в Європі є неоднорідним і дуже відрізняється в залежності від країни. Так, зокрема, у Федеративній Республіки Німеччина питання щодо мови реклами історично ніколи не регулювалось з боку держави. Останнім часом внаслідок англізації німецької мови, включення багатьох запозичень з англійської, праві політичні партії намагаються заборонити використання неологізмів і вимагати використання правильної німецької мови не тільки в діяльності державних органів, а також і в інших сферах, зокрема у сфері реклами. Проте така позиція немає підтримки з боку більшості депутатів бундестагу.

Щодо мови реклами у Французькій Республіці, то мовне питання у цій країні було достатньо гострим протягом тривалого часу, і залишається таким і зараз. З метою захисту французької мови 31 грудня 1975 був прийнятий Закон 75-1349, в якому, зокрема було визначено про обов‘язковість французької мови у публічних вивісках і в комерційній рекламі, а також про заборону на використання будь-яких іноземних термінів. Проте після прийняття Європейським Союзом Європейської хартії регіональних мов або мов меншин відношення до мовного питання стало більш м‘яким. Закон № 94-665 від 4 серпня 1994 , що стосуються використання французької мови, відомий як Закон Тубона, відмінив Закон 1975 року. Статус французької мови закріплено у Законі Тубона як основної офіційної мови в документах уряду, на робочому місці, в вивісках і маркіруванні товарів, комерційних контрактах, ділових комунікаціях і деяких інших контекстах. Проте мова реклами не визначається як виключно французька, і не регулюється державою. Дія закону не зачіпає мережеві та електронні засоби інформації, приватні і некомерційні структури.  При цьому необхідно зауважити, що Французька Республіка не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, хоча і підписала її у 1999 році.

Гострим є мовне питання також у Королівстві Бельгія.Відповідно до статті 4 Конституції Королівства Бельгії:

«Стаття. 4

Бельгія складається з чотирьох лінгвістичних регіонів: регіон французької мови, регіон нідерландської мови, двомовний регіон Брюссель-столиця і регіон німецької мови. Кожна комуна Королівства є частиною одного з лінгвістичних регіонів. Межі чотирьох лінгвістичних регіонів можуть бути змінені або уточнені тільки законом, прийнятим більшістю голосів в кожній лінгвістичній групі кожній з палат, за умови, що присутня більшість кожної групи і загальне число поданих голосів в обох лінгвістичних групах досягає двох третин які взяли участь у голосуванні.»

Стаття 129 Конституції Бельгії передбачає наступне регулювання мовного питання:

«Стаття. 129

§ 1. Ради Французького співтовариства і Фламандського співтовариства, кожен у своїй сфері, регулюють декретом, незалежно від федерального законодавця, використання мов в:

1 °. адміністративних питаннях;

2 °. навчання в закладах, створених, дотуються або визнаних органами влади;

3 °. соціальних відносинах між роботодавцем і персоналом, а також в актах і документах підприємств, що діють на підставі закону та регламентів.

§ 2. Ці декрети мають силу закону відповідно для регіону французької мови та регіону нідерландської мови, за винятком того, що стосується:

- Комун або груп комун, що межують з іншим лінгвістичним регіоном, і приписів або дозволів законом використовувати іншу мову крім мови регіону, в якому вони розташовані. Для цих комун, зміна правил вживання мов в питаннях, зазначених у пункті 1, може проводитися тільки законом, прийнятим більшістю голосів, передбаченою останнім абзацом статті 4;

- Служб, діяльність яких поширюється за межі лінгвістичного регіону, в якому вони розташовані;

- Федеральних і міжнародних інститутів, засновуваних законом, діяльність яких має загальний характер більш ніж для одного спільноти.»

Фактично декрети Французького співтовариства і Фламандського співтовариства регулюють вивіски з назвами вулиць, дорожні показники, мову офіційного діловодства тощо. Проте мова реклами не регулюється ані федеральним законодавством Королівства Бельгії, ані Радами лінгвістичних зон. Мова реклами вважається зоною цивільних правовідносин, і з боку держави не регулюється.

РЕГУЛЮВАННЯ НЕДОБРОСОВІСНОЇ РЕКЛАМИ.

Як було зазначено вище, основну увагу в державному регулюванні реклами Європейський Союз і країни Європи приділяють саме питанням недобросовісної реклами. Так, зокрема, частиною другою статті 2 Директива Ради 84/450/ЄЕС "Щодо наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів стосовно реклами, яка вводить в оману" від 10 вересня 1984 року під рекламою, що вводить в оману, тобто недобросовісною рекламою, розуміє:

«2. "реклама, яка вводить в оману" означає будь-яку рекламу, котра в будь-який спосіб, включаючи метод її подання, вводить в оману або здатна ввести в оману осіб, яким вона адресована або увагу яких вона привертає, і котра через свій обманливий характер здатна впливати на їхню економічну поведінку або з цих причин завдає шкоди або здатна завдати шкоди конкуренту;»

Основні положення, які Європейський Союз радить застосовувати своїм країнам щодо недобросовісної реклами, викладені у статтях 3-7 Директиви:

«Стаття 3

При визначенні того, чи є реклама такою, що вводить в оману, треба враховувати всі її риси і, зокрема, будь-яку інформацію, яку вона містить, стосовно:

a) характеристик товарів або послуг, таких як їхня наявність, характер, виконання, склад, спосіб та дата виробництва або надання, придатність для певних цілей, призначення, кількість, детальний опис, географічне або комерційне походження або результати, які очікуються від їхнього використання, чи результати та фізичні параметри тестів або перевірок, які проводились щодо цих товарів або послуг;

b) ціни або способу, в який розраховується ціна, та умов постачання товарів або надання послуг;

c) характеру діяльності, атрибутів та прав рекламодавця, таких як його особа та активи, його кваліфікація та володіння правами промислової, комерційної чи інтелектуальної власності або його нагороди та відзнаки.

Стаття 4

Держави-члени забезпечують наявність адекватних та ефективних засобів здійснення контролю за рекламою, яка вводить в оману, в інтересах  споживачів, а також конкурентів і громадськості в цілому. Такі засоби включають юридичні положення, на підставі яких особи та організації, які вважаються за національним законодавством законно зацікавленими в забороні реклами, яка вводить в оману, можуть:

a) подавати судові позови проти такої реклами; та/або

b) доводити факт подібної реклами до відома адміністративних органів, уповноважених виносити рішення щодо таких скарг або порушувати відповідне судове переслідування.

Кожна держава-член сама вирішує, які з цих можливостей мають надаватися і чи повинні суди або адміністративні органи мати змогу вимагати попереднього використання інших встановлених засобів розгляду таких скарг, включаючи ті, про які йдеться в Статті 5.

2. На підставі положень, про які йдеться в  пункті 1, держави-члени надають судам або адміністративним органам повноваження, що дозволяють їм у випадках, коли вони вважають такі заходи необхідними, із врахуванням інтересів всіх залучених сторін і, зокрема, громадських інтересів:

- віддавати розпорядження про припинення або порушувати відповідну судову справу з метою видачі розпорядження про припинення проведення реклами, яка вводить в оману, або

- якщо рекламу, яка вводить в оману, ще не було опубліковано, але таке опублікування має незабаром відбутися, віддавати розпорядження про заборону опублікування або порушувати відповідну судову справу з метою видачі розпорядження про заборону такого опублікування, навіть коли немає доказів дійсних втрат чи збитків або подібних намірів чи недбалості з боку рекламодавця.

Держави-члени також передбачають заходи,  зазначені в першому підпункті, які здійснюються в прискореному порядку:

- або такі, що мають тимчасову дію, або

- такі, що мають остаточну дію,за умови, що кожна держава-член сама вирішує, котрий з двох варіантів обрати.

Крім цього, держави-члени можуть надавати судам або адміністративним органам повноваження, які дозволяють їм, з метою усунення подальших наслідків реклами, яка вводить в оману і припинення проведення якої було ухвалене остаточним рішенням:

- вимагати опублікування цього рішення повністю або частково і в такій формі, яку вони вважають прийнятною,

- вимагати, крім того, опублікування заяви про спростування.

3. Адміністративні органи, про які йдеться в пункті 1, повинні:

a) мати такий склад, щоб їхня неупередженість не викликала сумнівів;

b) мати достатні повноваження при прийнятті рішень щодо скарг, нагляді за ефективним дотриманням своїх рішень та примусовому забезпеченні дотримання цих рішень;

c) як правило, давати обгрунтування своїх рішень.

Якщо повноваження, про які йдеться в пункті 2, здійснюються виключно адміністративним органом, завжди надається обгрунтування прийнятих ним рішень. Крім того, у цьому випадку потрібно передбачити процедури, за якими незаконне або безпідставне використання своїх повноважень адміністративними органами чи незаконне або безпідставне невикористання ними своїх повноважень може підлягати судовому перегляду.

Стаття 5

Ця Директива не виключає здійснення добровільного контролю за рекламою, яка вводить в оману, органами самоврядування і звертання до цих органів особами та організаціями,  про які йдеться в Статті 4, якщо розгляд справ такими органами здійснюється в доповнення до судового  або адміністративного розгляду, про які йдеться в згаданій Статті.

Стаття 6

Держави-члени надають судам або адміністративним  органам повноваження, що дозволяють їм у цивільних та адміністративних розглядах, про які йдеться в Статті 4:

a) вимагати від рекламодавця надання доказів правильності фактичних тверджень, наведених в рекламі, якщо, враховуючи законні інтереси рекламодавця та інтереси будь-якої іншої сторони у судовій справі, така вимога є доцільною відповідно до обставин конкретної справи; та

b) вважати фактичні твердження неправильними, якщо доказів, які вимагаються згідно з пунктом (a), не було  надано, або вони визнаються цим судом чи адміністративним органом недостатніми.

Стаття 7

Ця Директива не перешкоджає державам-членам зберігати або приймати положення, спрямовані на забезпечення більшого захисту споживачів, осіб, які займаються торгівлею, підприємницькою діяльністю, ремеслом або професійною діяльністю, та громадськості в цілому.»

Законодавство Французької Республіки містить положення щодо недобросовісної конкуренції у Споживчому кодексі, у статтях L121-1 – L-121-7.

«Параграф. 1: Шахрайські дії в маркетингу

Стаття L121-1 Детальніше про це пункт ...

I.-Комерційна практика вводить в оману, якщо вона вчинена в одній з таких обставин:

1 Створює плутанину з іншим гарно відомим знаком або знаком обслуговування, фірмовим найменуванням або іншим відмітним знакам конкурента;

2 Коли заснована на припущеннях, помилкових відомостях або презентації або може ввести в оману по одному або декільком з наступних дій:

а) наявність, доступність і характер даного майна або послуг;

б) основні характеристики товару або послуги, а саме: її якості матеріалу, його склад, аксесуари, його походження, кількість, спосіб і дата виготовлення, умови використання та можливість використання , його властивості та результати, очікувані від його використання, а також результати та основні характеристики тестів і перевірок на майно або послуги;

в) ціна або метод розрахунку ціни, рекламні ціни і умови продажу, оплати і доставки товарів або послуг;

г) післяпродажного обслуговування, потреба в сервісі, запасні частини, заміна або ремонт;

д) обсяг зобов'язань рекламодавця, природа, процес або інші умови для продажу або надання послуг;

е) дані про особу, кваліфікацію, навички і професійні права;

г) обробка вимог і прав споживачів;

3 Якщо особа, від імені яких здійснюється продаж, чітко не визначена.

II.-Комерційна практика вводить в оману, якщо, з урахуванням обмежень використовуваного середовища і обставин, які оточують його не зазначає, приховує або дає незрозумілі, двозначні дані, або там, де істотну інформацію не може визначити комерційну мету, оскільки вона не зрозуміла з контексту.

Комерційною метою є пропозиція здійснити покупку з наведенням інформації про споживчі ціни, характеристики товару або послуги, що пропонуються, у зв‘язку з чим вважається істотною наступна інформація: 1 Основні характеристики майна або послуг;

2 Адресу та найменування продавця;

3 В ціну включені всі податки і транспортні витрати, що покриваються споживачем, або їх розрахунок, якщо вони не можуть бути встановлені заздалегідь;

4 Умови оплати, поставки, виконання та обробки скарг споживачів, так як вони відрізняються від звичайно прийнятих для даного товару;

5 Існування права на відкликання, в залежності від вимог закону.

il.- Для практики, що вимагає підтвердження професіоналізму.

Стаття L121-1-1 Детальніше про це пункт ...

Створений на підставі Закону № 2008-776 від 4 серпня 2008 - ст. 84

Вважається, що вводить в оману за змістом статті L. 121-1 ділова практика, яка має на меті:

1 Коли професійні організації підтверджують про схвалення, за відсутності такого схвалення;

2 Коли використовується сертифікат, знак якості або еквівалент, без наявності необхідних дозволів;

3 Коли заявляється про схвалення державою або іншими органами, за відсутності такого схвалення;

4 Коли заявляється, що якості підтримуються уповноваженими державними або іншими організаціями, коли це не відповідає дійсним висловам державних або інших організацій;

5 Коли запропоновано покупку товарів або надання послуг за певною ціною, не розкриваючи необхідності додаткових витрат;

6 Коли пропонується придбання товарів або надання послуг за певною ціною, а потім:

а) Споживачам відмовляються надати запропонований в рекламі товар;

б) або відмовляються приймати замовлення на ці продукти або послуги або поставки в розумні терміни;

с), або представляють дефектний зразок, з тим, щоб у майбутньому здійснити продаж інших товарів;

7  Неправдиво стверджуючи, що продукт або послуга буде доступна протягом дуже обмеженого періоду часу, чи буде доступний тільки на спеціальних умовах протягом дуже обмеженого часу для отримання негайного рішення, що позбавляє споживачів можливості або достатньо часу, щоб зробити усвідомлений вибір;

8 Беручи на себе зобов'язання забезпечити післяпродажне обслуговування споживачів, з якими укладається договір мовою, що не є офіційною мовою Європейського Союзу, а потім зробити такий сервіс доступний тільки іншою мовою, без попередження про це споживача;

9 Створення враження, що продаж товару або послуги є законними, коли це не відповідає дійсності;

10 Коли неправдиво стверджується що право пропонувати даний товар або послугу є відповідно до закону відмінною рисою продавця; 

11 У випадку використання редакційних матеріалів у засобах масової інформації, які сприяють розповсюдженню продукту або послуги, без попередження за допомогою змісту чи звукового повідомлення про оплатність такого матеріалу;

12 У випадку наведення неправдивої інформації про підвищення ризику для споживачів і членів його сім‘ї з точки зору особистої безпеки у випадку невикористання запропонованого товару;

13 Симулюючи з метою введення в оману споживача поставку товару або послуги від офіційного постачальника, у випадку коли постачається лише аналогічний товар або послуга;

14 Оголошувати, що продавець здійснює розпродаж у зв‘язку з закриттям торгівельної діяльності або перенесенням її до іншого місця, , коли це не так;

15 Стверджувати щодо продукту або послуги, що він збільшує шанси на виграш в азартних іграх;

16 Неправдиво стверджувати, що продукт або послуга можуть лікувати хвороби, дисфункції або вади розвитку;

17 Надання неточної інформації про ринкові умови і можливості з іншими товарами і послугами для сприяння придбання споживачем товару або послуги на умовах гірших, ніж за звичайні умови ринку;

18 З пропозицією премії або заохочення без фактичного присудження описаних призів або їх розумного еквіваленту;

19 У випадку опису продукту або послуги як «вільний», «безоплатний» або інші аналогічні, якщо споживач фактично зобов‘язаний сплачувати неминучі витрати у випадку реагування на пропозицію;

20 Включити в рекламу платіжний документ, що вимагає виплати, якщо це неправдиво створює враження у споживача, що він вже сплатив за замовлений товар або послугу;

21 Коли стверджується або створюється враження, що продавець є споживачем, і не має комерційних цілей;

22 Коли створюється помилкове враження що післяпродажне обслуговування по відношенню до продукту чи послуги надається в державі-члені Європейського союзу.

Стаття L121-2 Детальніше про це пункт ...

Співробітники Головного управління з питань конкуренції, споживання та боротьби з шахрайством, Генерального директорату з харчової продукції, Міністерства сільського господарства і тих метрологічної служби при Міністерстві промисловості, мають право визначити, за допомогою запису на всій території країни шахрайські дії маркетингу. Вони можуть вимагати відповідального ведення бізнесу або розкриття всіх елементів, необхідних для обґрунтування тверджень, заяв чи презентацій. Вони можуть звертатись до рекламодавців, рекламних агентств за підтримкою.

Матеріали на всій території країни, підготовлені в рамках цієї статті, направляються в прокуратуру.

Стаття L121-3 Детальніше про це пункт ...

Припинення введення в оману в торговій практиці може бути здійснено судом на підставі судового розгляду, або на вимогу прокурора.

Стаття L121-4 Детальніше про це пункт ...

У випадку винесення судом рішення про наявність порушення, порушник зобов‘язаний за власний рахунок спростувати інформацію або розповсюдити корегуючи інформацію. Судова постанова може встановлювати умови розповсюдження цих оголошень, термін їх розповсюдження, тощо.»

Недобросовісна реклама у Французькій Республіці карається штрафом у розмірі певного відсотка від витрат на рекламу. У випадку, коли інформація про вартість реклами не надається, або не надаються відповідні документи, суд може накласти додатково штраф до 4500 євро за кожний день затримки.

У Федеративній республіці Німеччина недобросовісна реклама розглядається, зокрема, в рамках Закону «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією», параграфами 4-7. Більшість положень німецького законодавства співпадає з французькими обмеженнями. Особлива увага приділяється порівняльній рекламі і використання реклами як засобу недобросовісної конкуренції з іншими учасниками ринку. За порушення законодавства на порушника накладається штраф, вимагається спростування неправдивої реклами і порівнянь, які не відповідають дійсності. У деяких випадках порушень підприємство-порушника може бути закрито.

Законодавство Королівства Бельгії також розглядає недобросовісну рекламу як засіб нечесної конкуренції. Положення Закону Королівства Бельгія від 14 липня 1991 року про торговельну практику та з питань інформації і захисту прав споживачів забороняють перекручення і спотворення інформації про товар, і особливу увагу приділяють забороні перебільшень і порівнянь з неналежним товаром.

РЕКЛАМА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ТОВАРІВ.

Європейський Союз загалом, і країни Європи зокрема, прагнуть створення захисних механізмів від розповсюдження певних категорій товарів. Перш за все під такі обмеження потрапляють тютюн і вироби з тютюну, а також алкогольні напої. Рамкова конвенція Всесвітньої організації з охорони здоров‘я  із боротьби проти тютюну від 21.05.2003 року, яка ратифікована більшістю країн світу (у тому числі й Україною), у статті 13 передбачає:

«Стаття 13

Реклама, стимулювання продажу та спонсорство тютюнових виробів

1. Сторони визнають, що повна заборона на рекламу, стимулювання продажу й спонсорство приведе до скорочення споживання тютюнових виробів.

2. Кожна Сторона, відповідно до своєї конституції або конституційних принципів, вводить повну заборону на всю рекламу, стимулювання продажу й спонсорство тютюнових виробів. Сюди входить, з урахуванням дотримання правових умов і наявності технічних засобів, які має ця Сторона, повна заборона на транскордонну рекламу, стимулювання продажу й спонсорство, що виходять з її території. У зв'язку з цим кожна Сторона приймає протягом п'яти років після набуття чинності Конвенцією для цієї Сторони відповідні законодавчі, виконавчі, адміністративні і/або інші заходи та подає відповідні доповіді згідно зі Статтею 21.

3. Сторона, яка не має можливості ввести повну заборону через свою конституцію або конституційні принципи, застосовує обмеження всієї реклами, стимулювання продажу й спонсорства тютюнових виробів. Сюди входить, з урахуванням дотримання правових умов і наявності технічних засобів, які має ця Сторона,  обмеження або повна заборона на рекламу, стимулювання продажу й спонсорство, що виходять з її території та мають транскордонний ефект. У зв'язку з цим кожна Сторона приймає відповідні законодавчі, виконавчі, адміністративні  і/або інші заходи та подає відповідні доповіді згідно зі Статтею 21.

4. Як мінімум та відповідно до своєї конституції або конституційних принципів кожна Сторона:

(a) забороняє всі форми реклами, стимулювання продажу й спонсорства тютюнових виробів, що просувають тютюнові вироби на ринок такими засобами, які є помилковими, такими, що вводять в оману, або є іншим чином обманними, або такими, що можуть створити хибне уявлення про їхні характеристики, вплив на здоров'я, небезпеку або продукти, які вони виділяють;

(b) вимагає, щоб попередження про шкоду для здоров'я або інше відповідне попередження супроводжувало будь-яку рекламу тютюнових виробів і, у відповідних випадках, стимулювання продажу й спонсорство;

(c) обмежує використання прямих чи непрямих стимулів, що заохочують придбання тютюнових виробів населенням;

(d) вимагає, якщо вона не ввела повної заборони, розкриття відповідним державним органам інформації про витрати тютюнової промисловості на рекламу, стимулювання продажу й спонсорство, які ще не заборонені. Ці органи можуть ухвалити рішення, відповідно до національного законодавства, про надання цих даних у розпорядження громадськості та Конференції Сторін на виконання Статті 21;

(e) вводить повну заборону або, у випадку Сторони, що не може ввести повну заборону через свою конституцію або конституційні принципи, обмежує рекламу, стимулювання продажу й спонсорство по радіо, телебаченню, у друкованих засобах масової інформації та, у відповідних випадках, в інших засобах інформації, таких як Інтернет, протягом п'яти років; та

(f) забороняє або, у випадку Сторони, що не може заборонити через свою конституцію чи конституційні принципи, обмежує спонсорство тютюнових виробів під час міжнародних подій, заходів або серед їхніх учасників.

5. Сторони заохочуються до вжиття заходів, що виходять за межі зобов'язань, викладених у пункті 4.

6. Сторони співробітничають у розробці технологій та інших засобів, необхідних для сприяння ліквідації транскордонної реклами.

7. Сторони, які вже ввели заборону на деякі форми тютюнової реклами, стимулювання продажу й спонсорства, мають суверенне право заборонити такі форми транскордонної реклами, стимулювання продажу й спонсорства, що надходять на її територію, і накладати такі самі санкції, що й ті, які застосовуються до внутрішньої реклами, стимулювання продажу й спонсорства, що виходять з її території, відповідно до свого національного законодавства. Цей пункт не означає схвалення чи затвердження якої-небудь конкретної санкції.

8. Сторони розглянуть питання про розроблення протоколу з викладенням відповідних заходів, які вимагають міжнародного співробітництва з метою повної заборони на транскордонну рекламу, стимулювання продажу й спонсорство.»   

Відповідно Європейський Союз прийняв низку нормативних актів з приводу обмеження розповсюдження тютюну: Директиву 2001/37/EC Європейського Парламенту та Ради від 5 червня 2001 року про зближення законів, правил і адміністративних положень держав-членів щодо виробництва, представлення та продажу тютюнових виробів, Директиву 2003/33/EC Європейського Парламенту та Ради від 26 травня 2003 року про зближення законів, правил і адміністративних положень, що стосуються реклами і спонсорства тютюнових виробів, Рекомендацію 2003/54/EC від 2 грудня 2002 року про запобігання куріння і про ініціативи щодо поліпшення боротьби проти тютюну. Додатково щодо аудіовізуальних засобів масової інформації Європейським Союзом прийнята Директива 2007/65/EC. Відповідно до зазначених актів реклама і спонсорство, а також будь-яка інформація, яка сприяє тютюнопалінню, повинна бути заборонена:

• В усіх друкованих ЗМІ (газети та інші видання);
• В мережі Інтернет;
• В електронних засобах масової інформації;
• Засобами зовнішньої реклами.

Дозволяються публікації, призначені виключно для фахівців у галузі торгівлі тютюном і публікацій, опублікованих в третіх країнах, що не входять до Європейського Союзу, якщо такі публікації не призначені для ринку ЄС.

На виконання зазначених вище міжнародних актів країни Європи прийняли національні акти. Зокрема Кодекс про охорону здоров‘я  Французької Республіки прямо забороняє будь-яким чином рекламувати, спонсорувати або іншим чином просувати тютюнові вироби:

«Стаття L3511-3

Переглянутого Указом № 2006-596 від 23 травня 2006 - ст. 5 JORF 25 травня 2006

Пропаганда або реклама, пряма або непряма, тютюну, тютюнових виробів та інгредієнтів, визначених у частині другій статті L. 3511-1, безкоштовне розповсюдження або продаж будь-яких тютюнових виробів за рекламною ціною суперечіть інтересам громадській охорони здоров‘я і мають бути заборонені.

Ці положення не поширюються на позначення точок продажу тютюнових виробів, або плакати, які розміщуються в таких закладах, за умови, що їх не відно ззовні і що такі знаки або плакати відповідають приписам наказів міністерства.

Вони не застосовуються:

1 Для публікації та онлайнових послуг зв'язку, у випадку розміщення професійними організаціями виробників і дистриб'юторів тютюнової продукції, відведені для їх членів, або спеціалізованих професійних видань відповідно переліку, затвердженому урядовою постановою, підписаним міністрами охорони здоров'я та комунікації; або послуги через Інтернет повідомлення, опубліковані в професійних інтересів, які доступні тільки для професіоналів в області виробництва й розповсюдження тютюнових виробів;

2 Для публікацій та розповсюджених онланових послуг зв‘язку для загального відома особам, що проживають в країнах за межами Європейського Союзу та Європейського економічного простору, де ці публікації і послуги зв'язку Інтернет не призначені для ринку ЄС.

Будь-яке спонсорські угоди заборонені, якщо метою або результатом таких є пропаганда або встановлення прямої чи непрямої реклами тютюну, тютюнових виробів або компонентів визначених у частині другій статті L. 3511-1.»

В Королівстві Бельгія відповідно до Королівського указу від 10/12/1997 - 10/06/1999 Указу Валлонії забороняється реклама і спонсорство тютюнових виробів у будь-яких носіях інформації, включаючи Інтернет, за винятком знаків для товарів і послуг, плакатів всередині точок продажу тютюнових виробів, а також на фасадах тютюнових магазинів. Дозволяється використовувати рекламу тютюнових виробів і інформацію щодо їхніх виробників у спеціальній друкованій продукції, каталогах, що розповсюджуються серед фахівців тютюнової індустрії.

У Федеративній Республіці Німеччина, незважаючи на тривалий спір і звернення до Європейського Суду Справедливості, також встановлено жорсткі обмеження на рекламу тютюнових виробів у всіх засобах масової інформації, в мережі Інтернет, засобами зовнішньої реклами. Проте, незважаючи на вимоги Директиви 2003/33/EC і відхілений у 2006 році позов Німеччини до Європейського Суду щодо дозволу реклами тютюнових виробів у друкованих засобах масової інформації, Німеччина не заборонила повністю рекламу виробників тютюнових виробів у друкованих засобах масової інформації, а також не обмежила у власному законодавстві можливості спонсорства з боку виробників тютюнових виробів, у тому числі спонсорства статей, інших матеріалів у друкованих засобах масової інформації.

Щодо реклами алкогольних напоїв, то законодавство Європи у цьому сенсі є більш ліберальним. Зокрема Директива Ради 89/552/EEC, з поправками, внесеними Директивою Ради 97/36/EC (30 червня 1997), забороняє рекламу алкогольних виробів або інші засоби сприяння таким чином, щоб до такої реклами могли отримати доступ діти і молодь. З цією метою забороняється реклама у денний час на телебаченні і радіо, забороняється спонсорування алкогольними виробниками більшості заходів, окрім спеціально обумовлених, забороняється зовнішня реклама алкогольних виробів.

На виконання рекомендацій Всесвітньої Організації Охорони Здоров‘я та Директив ЄС у Французькій Республіці було внесено зміни до Кодексу про охорону здоров‘я, якими було обмежено рекламу алкогольної продукції:

Стаття L3323-2

Поправками, внесеними Законом не 2009-879 від 21 липня 2009 р. - ст. 97

Пропаганда або реклама, пряма або опосередкована, для алкогольних напоїх, їх виробників і продавців, дозволяється виключно:

1 У друкованих засобах масової інформації за винятком видань для молоді, визначені в частині першій статті 1 Закону № 49-956 від 16 липня 1949 року про публікації, спрямовані на молодих людей;

2 На радіо в часовому інтервалі, що визначається наказом Державної ради;

3 У вигляді плакатів та знаків; вигляді плакатів та інших елементів усередині приміщень, де здійснюється спеціалізований продаж таких напоїв, на умовах, встановлених указом в Conseil d'Etat;

4 На бланках виробників, імпортерів, продавців, дилерів, або складських приміщень, у повідомленях, бізнес-листах, каталогах, брошурах, якщо такі документи не містять додаткових рекламних відомостей,  за умови виконання Статті L. 3323-4 і умови продажу товарів, які вони пропонують;

5 На транспортних засобах, що використовуються для поставок напоїв, так як в цей запис лише опис продуктів і назва та адреса виробника, агентів або представників, за винятком будь-якого іншого опису інформації;

6 На користь традиційних фестивалів та ярмарків, присвячених місцевим лікеро-горілчаним виробам, на умовах, визначених постановою;

7 Від імені музеїв, університетів, братств і ввідних курсів, які традиційного виноробства, а також презентацій і дегустацій, на умовах, визначених постановою;

8 У вигляді поставок, як безкоштовно, працює виключно на споживання напоїв, що містять алкоголь, позначені їхні імена, виробників та виробників цих напоїв, з можливістю продавати свою продукцію безпосередньо споживачам і дистриб'юторам або можливість відвідати туристичні місця виготовлення;

9 Он-лайн послуг зв'язку за винятком тих, які за своєю природою, їх зовнішній вигляд або об'єкт, як видається, спрямовані передусім на молодь, а також даними, опублікованими асоціацій, компаній і спортивних федерацій і ліг професійної під кодовою спорту, за умови, що пропаганда чи реклама не є ні інтрузивних пори.

Будь-яке спонсорство угоди заборонені, якщо метою чи наслідком пропаганди чи реклами, прямо або побічно, для алкогольних напоїв.»

Аналіз підготовлено на замовлення Української Асоціації Видавців Періодичної Преси

Сафаровим Алі Фархатовичем

+38 067 951 77 36

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар

[ ]