 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Новини ринку преси
- Юридичний сервіс
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Публікації
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Регулювання ЗМІ під час виборів
Практики та стандарти, які наведено тут , більш детально вивчені та викладені у дослідженні, що додається до цієї примітки.
При обговоренні ролі ЗМІ у виборах, слід брати до уваги наступні два основних аспекти:
1. Система регулювання.
В більшості країн існує “дворівневий” підхід до законодавства про діяльність ЗМІ під час виборів: закон, що специфікує права та зобов’язання ЗМІ та кандидатів, як, наприклад, право на вільний ефірний час, загальні принципи висвітлення виборів та правила щодо політичної реклами; а також спеціальні правила, що встановлюються на період виборів та утверджують більш деталізовані інструкції, зокрема, точні критерії для виділення вільного ефірного часу для кандидатів, що беруть участь у даних виборчих перегонах та формати, які використовуватимуться для висвітлення учасників виборів. Цей підхід забезпечує гнучку можливість відповідати потребам кожних виборів стосовно висвітлення у ЗМІ.
2. Рівень регулювання, що накладається на різні ЗМІ.
Друковані та аудіовізуальні ЗМІ в цілому підпорядковуються різним системам контролю, і, зазвичай, громадські ЗМІ (преса, радіо, та телебачення) мають більш жорсткі зобов’язання щодо доступу, ніж приватні електронні ЗМІ. В той час, як усі ЗМІ повинні забезпечувати відповідальне та професійне висвітлення подій, державні/громадські ЗМІ повинні дотримуватися більш строгих стандартів, оскільки вони належать усім громадянам. Саме тому громадські мовники зобов’язані керуватися більш високими принципами універсальності, різноманітності, незалежності, визначеності, та звітності. Очікується, що приватні мовники в цілому повинні відповідати певним зобов’язанням служіння громадськості, особливо під час виборчої кампанії, оскільки вони використовують ресурси загальногромадської власності (хвилі та частоти).
Їх ліцензія має включати певні вимоги стосовно новин, інформації та програм по поточні подіі і навчанн виборців.
Сектор приватної преси, зазвичай, має нижчий рівень регулювання, наслідуючи модель вільного ринку, де різноманітні редакторські політики та політичні сили вільно конкурують на ринку.
2.1 Коментарі стосовно українського законодавства щодо ЗМІ та виборів.
У звітах ОБСЄ-БДІПЛ щодо нещодавніх виборів в Україні відзначається, що фінансовий фактор все більше впливає на ЗМІ, що висвітлюють вибори. З цього випливає, що зростає потреба кращого регулювання, моніторингу ЗМІ та більш ефективного впровадження у дію існуючого виборчого законодавства. Однак, будь-яка реформа передбачає знаходження ретельного балансу між тим, щоб правила успішніше втілювалися в дію з одного боку, і тим, щоб не створити нових ризиків для свобод ЗМІ, як здобуті досить складними шляхами.
Незважаючи на те, що законодавство щодо виборів Президента України та виборів народних депутатів України деталізовано у багатьох аспектах, до нього було б корисно внести Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 70 певні уточнення. По-перше, нечітко визначені ключові терміни «спонсорство» та «вільний доступ». По-друге, неясно чи зобов’язання щодо забезпечення рівного доступу стосуються усіх ЗМІ, чи лише державних ЗМІ. По-третє, положення щодо «прихованої реклами» могли би
бути посиленими з одного боку, та роз’ясненими з іншого боку. Той формат, в якому сформульовано положення у даний час може гальмувати діяльність незалежних ЗМІ.
Ці коментарі більш детально розглядаються в дослідженні, що додається.
3. Право вільного доступу до ЗМІ, що фінансується з громадських внесків
3.1 Існує два основних види вільного доступу до ЗМІ (в українському законодавстві визначається як «доступ за рахунок громадських коштів») під час виборчої кампанії: партійне передвиборне мовлення та спеціальні виборчі програми.
3.2 Партійне передвиборне мовлення (тут і далі ППМ) це теле-, та радіомовлення різноманітної тривалості від політичної партії чи кандидата, що розроблено з метою донесення їх виборчих програм до електорату. Публікація, її повний варіант чи скорочена версія партійних маніфестів, профілів кандидатів, та друкованої партійної продукції є відповідним форматом ППМ у пресі. ППМ має надаватися усім партіям, що зареєстровані на вибори, без дискримінування шляхом встановлення чітких, недвозначних та прозорих правил. Кількість
часу, що надається повинна бути достатньою для надання усім кандидатам можливості для ефективного інформування та представлення їх партійних програм громадськості. Вони маютьбути трансльовані таким чином, щоб досягти якнайширшої аудиторії. Вони повинні бути чітко позначені як реклама без партійного забарвлення для того, щоб глядачі усвідомлювали, що інформація, яку вони отримують має упереджений характер. В основному, громадські ЗМІ повинні розміщувати ППМ, в той час як від приватних мовників за певних обставин може вимагатись розміщувати чи не розміщувати ППМ (див. нижче).
3.3 Критерії для розміщення ППМ. У процесі визначення розміщення та тривалості повідомлень регулятивний орган ЗМІ може обирати між двома альтернативними принципами: справедливістю та рівністю. Справедливий підхід означає, що кожна партія чи кандидат отримує однаковий обсяг часу та простору для доступу. Рівність означає, що кожен отримує пропорційний доступ, що базується на чітких критеріях, що універсально застосовуються до всіх. В цілому, у випадку, коли кількість учасників обмежена, можна порадити застосовувати строгий принцип справедливості. Критерій чіткої справедливості також краще підходить для забезпечення потреби надання учасникам однакових можливостей під час виборів президента
та референдумів. Коли кількість партій та кандидатів, що беруть участь, є високою, доцільно використовувати пропорційну формулу. Визначення пропорцій вільного доступу може базуватись на наступних критеріях: кількість голосів, що отримано від партій під час минулих виборів до тих самих органів влади, кількість місць у парламенті, або поріг, що визначається кількістю кандидатур, які балотуються у мінімальній кількості округів.
3.4 Відповідальність за розподіл ППМ. Єдиної моделі для призначення відповідальності за ППМ не існує. В деяких країнах регуляторний орган ЗМІ видає загальні інструкції для розподілу, застосування якого (інструкції для виробництва, тощо) віддаються на розсуд мовників, які консультуються з цих питань разом з політичними партіями та кандидатами. В інших країнах регуляторний орган ЗМІ самостійно встановлює метод розподілу ППМ та інструкції щодо його застосування, крім того питанням розподілу ППМ займається виборчий наглядацький орган.
3.5 Час ППМ. Процес вирішення часу ефіру або публікації вільного прямого доступу повинен бути чесним та прозорим. ППМ повинні транслюватись в той час, коли вони досягають найширшої аудиторії, зазвичай у найкращий ефірний час. Порядок появи в ефірі
повинен гарантувати відсутність дискримінації у відношенні до будь-якої з партій. Цього можна досягнути шляхом лотереї для визначення порядку трансляції чи ротації сторін учасників
відповідно до встановленого графіку.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 71
3.6 Тривалість ППМ.
Існує декілька конкуруючих підходів до визначення тривалості ППМ. Один з них – це довгі трансляції (10-15 хв.), однак така тривалість часто вважається надто довгою для утримання уваги глядачів партіями. Кращий підхід – це давати партіям загальну
кількість часу, який поділяється на декілька частин різної тривалості відповідно до погодженої системи. При будь-якому сценарії необхідно уважно підійти до вибору моделі, яка була б організаційно та технічно зручна для використання ЗМІ.
3.7 Медіа-носії, що розміщують ППМ.
Третє питання, що повстає з приводу ППМ у ЗМІ це місце розміщення ППМ для транслювання громадськості. В цілому це повинні бути найбільш популярні носії, що досягають найширшої аудиторії. Тут також важливо не дискримінувати жодну партію стосовно місця розміщення ППМ.
3.8 Відповідальність за формат та зміст. У цілому необхідно уникати будь-якої попередньої цензури щодо формату чи змісту політичного вираження. Однак, для того, щоб впевнитися, що політичне повідомлення викладено вірно та не дозволити публікації нелегальної інформації повинні бути передбачені певні міри регулювання. Один із можливих варіантів – це розроблення чіткого та доступного громадськості списку обмежень щодо тих питань, яких не повинне торкатися ППМ. Альтернативним варіантом могла би бути відсутність будь-якої цензури по змісту, віддаючи це на розсуд і відповідальність кандидатів з можливим ризиком втрати їх місця в ефірі, в разі відмови ЗМІ. В будь-якому випадку ЗМІ не повинні бути юридично відповідальними за незаконні твердження ППМ, які вони транслюють від час виборчих кампаній; така відповідальність покладена виключно на політичну партію, яка подає матеріали. ЗМІ мають право відмовити транслювати ППМ, коли ті відкрито порушують кримінальне право.
3.9 Умови виробництва.
Для забезпечення рівних можливостей для політичних сил, ресурси для виробництва ППМ (студія, фінансова підтримка) повинні бути доступними для усіх партій для того, щоб уникнути дискримінації партій з обмеженими фінансовими ресурсами.
3.10 Зобов’язання покладені на приватних мовників. Існує декілька варіантів стосовно зобов’язань приватних мовників: і) вони не зобов’язані надавати ефірний час для жодного ППМ; іі) вони підлягають тим самим зобов’язанням служити громадськості, що і державні мовники відповідно до умов викладених у їх ліцензії на трансляцію; ііі) приватні мовники мають право вибору чи приймати на себе функцію служіння громадськості та транслювати ППМ, чи ні. У випадку, коли приватні мовники вирішують транслювати ППМ безкоштовно, вони повинні дотримуватись тих самих правил та умов, що і суспільні ЗМІ без дискримінації щодо будь-якої з політичних партій. Виборча адміністрація може виділити частину бюджету для того, щоб покрити витрати мовників за наступних обставин згідно з пунктами іі) та ііі) відповідно до системи, де найнижчий тариф за рекламу відшкодовується мовникам за рахунок виключення різниці між собівартістю та ціною на продаж.
3.11 Зобов’язання покладені на приватну пресу. Приватні друковані ЗМІ підлягают менш строгим зобов’язанням щодо висвітлення виборчих подій і, зазвичай, не повинні розміщувати безкоштовну рекламу для кандидатів чи партій.
3.12 Право скаржитися та подавати скарги до суду. У випадку суперечок пов’язаних з ППМ, постраждала сторона має право звертатися за допомогою до компетентного органу. Подавачі скарг мають право опротестовувати рішення регуляторного органу за допомогою своєчасного, доступного, та відповідного юридичного механізму апеляції.
3.13 Інші виборчі програми включають усі види – дебати, круглі столи, інтерв’ю, головна увага яких сконцентрована на виборчих програмах та кандидатах, і які виробляються спеціально з приводу виборів. Їх формат може відрізнятися в залежності від редакторської політики та юридичних вимог, але усі вони мають спільну рису – вищий рівень редакторського контролю над цими програмами, ніж над іншими ППМ з присутністю деякої форми журналістського посередництва.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 72
3.14 Джерело регулювання. Питання про те, чи ці програми повинні регулюватись законом, чи підлягати під редакторську відповідальність мовників є спірним. Існує три основні регулятивні моделі: перша базується на зовнішній регуляції, де орган, що відповідає за нагляд за ЗМІ під час виборчої кампанії встановлює детальні правила для організації таких програм; інша модель поєднує зовнішню регуляцію із саморегуляцією, де наглядацький орган за діяльністю ЗМІ визначає загальні інструкції для організації таких програм залишаючи практичну організацію того, як досягти балансу та справедливості на ініціативу самих ЗМІ; і третя модель є саморегулятивною моделлю, при якій відповідальність за забезпечення балансу та рівного ставлення повністю віддається на професійний розсуд журналістів.
3.15 Процес консультування. Незалежно від системи регулювання, процес консультування з усіма учасниками (ЗМІ, партії та кандидати) стосовно правил та практичної організації представляє ефективну практику для створення законного та спільного регулятивного середовища.
3.16 До яких ЗМІ застосовується регулювання? Інше питання полягає в тому чи варто застосовувати регулювання лише до суспільних ЗМІ, чи також і до приватних мовників? Загальна тенденція – це визначити певний рівень зобов’язань для суспільних ЗМІ, в той час, як приватні носії ЗМІ підлягають простішому регулюванню: вони мають вибір чи виробляти спеціалізовані програми присвячені виборам та кандидатам. Як тільки вони вирішують виробляти такі програми, вони повинні дотримуватися тих самих принципів балансу, відсутності дискримінації, та упередженості, що регулюють і суспільні ЗМІ. Положення, які в цілому застосовуються до висвітлення новин, також відносяться і до видів спеціалізованих програм, що стосуються виборів.
4. Регулювання новин щодо забезпечення принципу рівності
4.1 Новини можна визначити як статтю, що підлягає редакторському контролю носія ЗМІ, де головну роль відіграє посередництво журналістів. Програми включають випуски новин, ток- шоу, та програми-обговорення. Теми, які можуть обиратися для таких програм включають політику, питання громадського інтересу, так само, як і вибори. Вибір теми, зазвичай, залежить від критерію доцільності використання у новинах. Регулювання у цьому жанрі під час виборів часто є проблематичним, оскільки право на вільне висвітлення ЗМІ та право кандидатів на неупереджене висвітлення часто вступають у конфлікт. Окрім того, журналісти, зазвичай, сприймають будь-які спроби регулювати їхню діяльність як невідповідне чи незаконне втручання у їх діяльність громадськості та політичної влади.
4.2 Професійні стандарти. У цілому мовники повинні висвітлювати вибори та кандидатів у відповідності до професійних та етичних стандартів. Багато медіа-організацій розробили внутрішні кодекси поведінки для роз’яснення того, як досягти неупередженості, балансу та справедливості висвітлення. Згідно з цими принципами журналісти повинні утримуватися від використання висловлювань та діяльності політиків у випусках новин. Основний принцип журналістської етики полягає у необхідності розрізнення між новиною та точкою зору. Редакторські програми повинні надавати глядачам усю різномінатність поглядів та висловлювань, не дискримінувати жодну з політичних партій чи учасників. Вони повинні пропонувати збалансовану презентацію інформації з політичних питань. Усі ЗМІ повинні надавати можливість відповідей та виправлень у своїх програмах та публікаціях у період виборчої кампанії.
4.3 Переваги осіб, що займають посади. Бути частиною уряду означає отримувати більше уваги від ЗМІ, адже ЗМІ часто висвітлюють офіційні події. Однак, хоча представники влади мають очевидні переваги, кандидати, що займають посади, не повинні зловживати державними ресурсами – матеріальними чи людськими, для просування своїх політичних партій чи кандидатур. Тому ЗМІ повинні бути послідовними у тому, щоб чітко розділяти між діяльністю посадових осіб та діяльністю, яку вони здійснюють у ролі представників політичних партій, що беруть участь у передвиборчій кампанії.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 73
Представники державної влади не повинні отримувати привілейоване становище від ЗМІ у період виборчої кампанії. Захлди, які обмежуватимуть чи запобігатимуть привілеям представників влади у ЗМІ можуть бути наступними: не здійснювати висвітлення церемоній, в яких беруть участь представники влади; опозиційні партії мають право на зворотню відповідь на новини громадського інтересу; наперед визначити пропорції з висвітлення діяльності уряду, парламентської більшості та опозиційних партій у новинах та інших інформаційних програмах.
4.4 Форми регулювання та обмеження. Суспільні ЗМІ підлягають під спеціальний обов’язок справедливо висвітлювати усі політичні альтернативи. В деяких країнах таке широке зобов’язання включається в закон про трансляцію або закон про вибори. В інших країнах загальне зобов’язання щодо балансу та справедливості встановлюється в установчому розділі про суспільні ЗМІ. В обох випадках суспільні ЗМІ мають свободу визначення власної практичної та професійної організації для досягнення балансу та справедливості. Деякі країни прийняли більш строгий підхід регулювання шляхом визначення деталізованих інструкцій щодо висвітлення, змісту та розподілу часу наданого політичним партіям та кандидатам.
4.5 Регулятивні підходи-саморегуляція. Саморегуляція – це система, за якої організація ЗМІ самостійно розглядає дисциплінарні та юридичні питання без публічного регулювання з боку зовнішньої інстанції. Ця модель, зазвичай, застосовується до приватних друкованих ЗМІ, які приймають власні внутрішні кодекси поведінки та професійної етики. В ролі регуляторного органу в цій моделі часто виступає добровільна рада ЗМІ або прес-рада. Вони виконують функції прияняття скарг від представників громадськості (включаючи кандидатів), які незадоволені тим, як газета чи мовник представили певне питання.
4.6 Регулятивні підходи-спів-регулювання. Ця модель поєднує елементи саморегуляції (та само моніторингу), а також традиційні методи громадської регуляції, що формують нову та самодостатню регулятивну систему для висвітлення виборів. У такій системі регулятивний орган часто наглядає за втіленням в дію тих правил, які визначаються самими ЗМІ.
4.7 Регулятивні підходи-зовнішнє регулювання. Ця система поєднує в собі правила та закони, які встановлено державними інституціями або поєднанням двох. Наприклад, парламент та регулятивний орган ЗМІ керують діяльністю мовників та громадської преси у період виборів.
4.8 Регулювання новин у громадських ЗМІ.
Cуспільні/державні ЗМІ зобов’язані надавати справедливе, об’єктивне та збалансоване висвітлення поточних подій у новинах, присвячених виборам. У країнах з сильними традиціями державного контролю над суспільними ЗМІ або в тих країнах, де існує недостатня впевненість серед політичних партій, журналістів та інститутів, більш строгі регулювання можуть бути необхідними для того, щоб захистити суспільні ЗМІ від неналежного втручання. Багато підходів можуть бути використані для забезпечення різноманітності думок: думка уряду чи партії, що представляє більшість, має бути збалансована точкою зору опозиції; висвітлення громадських подій чи тверджень керуючих політичних партій стосовно питань громадського інтересу має бути збалансована висвітленням точки зору опозиційних партій і навпаки. Коментарі, надані тим, хто презентує незалежними зовнішніми експертами, повинні бути чітко відокремлені від фактів і повинні відображати різноманітні думки.
4.9 Регулювання новин приватними мовниками.
Приватні ЗМІ в цілому повинні гарантувати різноманітність інформації, поглядів, ідей та думок. У випадку високої концентрації влади в приватному секторі (монополія чи олігополія) або за обмеженої кількості приватних мовників, регулювання можуть вимагати мінімального рівня плюралізму у висвітленні учасників (внутрішній плюралізм). Незалежно від рівня редакторської свободи приватних мовників журналісти повинні дотримуватися професійних стандартів висвітлення, а також професійної етики.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 74
4.10 Регулювання висвітлення поточних подій та інших редакторських програм у
громадських ЗМІ.
Суспільні мовники повинні організовувати програми відповідно до питань загально громадського інтересу. Ці програми повинні бути значною мірою залежними від редакторського контролю та ЗМІ щодо вибору тем та формату. Однак, якщо програма стосується виборів, розподіл часу повинен надавати рівні можливості усім учасникам, а також висвітлювати весь спектр поглядів та думок. Тому, ті самі принципи, що визначають розміщення вільного ефірного часу між учасниками, можуть застосовуватися з метою забезпечення їх права на доступ та участь у дебатах. Участь у таких програмах не повинна залежати від сплати будь-яких внесків.
4.11 Регулювання новин з приводу висвітлення поточних подій та інші редакторські
програми приватних мовників.
Приватні мовники володіють свободою, а часом і зобов’язанням створювати програми, присвячені поточним подіям. Як тільки вони вирішують створювати такі програми, вони повинні дотримуватися тих самих принципів балансу та неупередженості, що регулюють діяльність приватного мовника. Участь у таких програмах не повинна залежати від сплати будь-яких внесків.
4.12 У випадку, якщо владні структури вирішать прийняти підхід, що базується на
зовнішньому регулюванню, вони повинні бути надзвичайно обережними в окресленні процесу та дотриманні процесу застосування цих інструкцій для того, щоб не урізати свободи ЗМІ висвітлювати події та використовувати їх редакторське судження. Це особливо важливо враховувати стосовно програм новин, де журналістські стандарти та критерії повинні визначати відбір тем та сфер висвітлення.
4.13 Працівники ЗМІ в ролі учасників виборів. Важлива частина редакторських програм стосується кваліфікованих працівників ЗМІ, що беруть участь у виборах в якості кандидатів. Регулятивна практика, що широко застосовується полягає в тому, аби запобігти тому, щоб видатні ведучі новин та журналісти, що беруть участь у виборах, з’являлися у відео- трансляціях в якості виконавців своїх професійних обов’язків. Це положення включено до ряду національних юридичних інструкцій та внутрішніх редакторських кодексів і відповідає принципу рівних можливостей для усіх учасників виборів.
5. Політична Реклама
5.1 Визначення. Різне національне законодавство класифікує політичну рекламу використовуючи різноманітні визначення. В ряді країн не існує юридичного визначення політичної реклами як такої, в інших органи регулювання виробили власні терміни, щоб чітко визначити оплачувану рекламну площу для політичної реклами, оплачується у межах часових рамок виборчої кампанії. В цілому платна політична реклама може бути визначена як зображення політичної партії, кандидата, партійного логотипу, партійної програми чи діяльності, за яку було оплачено чи іншим чином компенсовано. Будь-які друковані чи трансльовані матеріали спрямовані на підвищення чи зменшення популярності політичної сили розглядаються як реклама, якщо за них була отримана оплата чи компенсація в іншій формі. Таке визначення охоплює як традиційну площу для реклами, так і інші форми, як, наприклад, спонсорство.
5.2 Соціальне рекламування. Може повстати проблема з поняттям «політична природа повідомлення». Реклама соціальних питань може розглядатися як політична за своєю природою, а тому підлягати під обмеження, що застосовуються до політичної реклами. Європейський Суд виданні VGT Verein gegen Tierfabriken V. Switzerland детально розробив поняття суд що реклама бути визнаною «політичною» коли суперечливі та думки, що мають у сучасному суспільстві в цілому та знаходяться в центрі різноманітних політичних дебатів, а не заохочення суспільства до придбання певного продукту, і вона не обов’ язково повинна бути прив’язана до певної партії. прав політичної відображає з реклами: погляди людини визначив, місце у може
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 75
5.3 Реклама посередниками.
Цей вид представляє ще одне проблематичне питання. Багато європейських країн не мають регулятивних рамок, що обмежують незалежні групи від витрачання грошей від імені партії чи кандидата. Існує численна кількість визначень для організацій «посередників». Одне з питань стосується того чи необхідно однаково відноситися до групи посередників організованих навколо певного питання та групи посередників, організованих навколо певної партії. Для того, щоб регулювання ЗМІ та фінансів були ефективними, організації-посередники повинні бути чітко визначені та регульовані. Інституційна реклама. Цей тип реклами часто стає предметом дебату відносно умов для висвітлення ЗМІ. Якщо трансляція дозволяється, тоді в цілому цей тип матеріалів не повинен розглядатися як виборча реклама хіба що вона чітко просуває певну партію чи кандидата. У такому випадку вона може бути класифікована як зловживання адміністративним ресурсом і як такі підпадати під санкції та оскарження.
5.5 Прихована реклама. Одна з комплексних проблем це зловживання, що стосуються рекламних матеріалів, які не були позначені як рекламні та представлялися як загальне редакторське висвітлення. Ця практика безпосередньо суперечить професійним стандартам та журналістській етиці: прихована реклама в ЗМІ є формою корупції та чітко порушує базові журналістські цінності.
5.6 Визначення та природа прихованої реклами.
Прихована реклама відрізняється від упередженості ЗМІ. Упередженість можна визначити як дійсну або уявну прихильність журналістів, представників ЗМІ, що проявляється у виборі подій та гравців для висвітлення та у тому, як вони висвітлюються, але не залежить від отриманих грошей чи інших матеріальних цінностей. Цей термін, зазвичай, стосується розповсюджених чи широко поширених упереджених ставлень, що суперечать стандартам журналістської діяльності, а не точки зору та погляду окремого журналіста чи статті. Приховану рекламу також не можна плутати з «політичним маркетингом». В той час, як останній є формою хабара, бо визначається в обмін на гроші та інші матеріальні блага між кандидатами, партіями та організаціями-посередниками з одного боку та ЗМІ з іншої сторони, останній є формою інформаційного менеджменту, що використовується спеціалістами з комунікацій, що найняті партіями для здійснення впливу на виборців. У таких випадках ЗМІ виступають в якості «знаряддя», а не як співучасниками злочину для втілення стратегій маркетингу експертами з введення в дію/закрутки процесу та спеціалістами з комунікацій. Між цими двома також існує важлива різниця щодо умов регулювання. Незважаючи на те, що форми контролю над прихованою рекламою можна встановити, юридичний контроль над політичним маркетингом неможливий, оскільки політичний маркетинг є лише технікою, що використовується під час кампанії для досягнення представлення громадськості та впливу на виборців. Саме тому важливо чітко визначити, які повідомлення підпадають під категорію «прихованої реклами» для того, щоб уникнути надто жорстких регулювань та санкцій.
5.7 Цілеспрямоване регулювання проти прихованої реклами.
Органи моніторингу виборів чи регулятивні органи ЗМІ володіють можливостями приймати заходи щодо проблеми прихованої реклами. Положення, спрямовані проти прихованої реклами, можуть бути включеними у закони про вибори та ЗМІ. Вони повинні уточнювати, які саме випадки можуть розглядатися як потенційно прихована реклама і те, як розглядати такі випадки. Окрім того, можна передбачити санкції проти корупції у відношенні до випадків хабарництва ЗМІ у формі відповідних законів у кримінальному чи антикорупційному законодавстві.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 76
5.8 Проблема приведення в дію законів.
У той час, як законодавець може передбачити заходи щодо подолання та заборони такої діяльності, основна проблема полягає в тому, як привести в дію відповідні положення. В багатьох випадках неможливо довести, що кандидат заплатив журналісту чи носію ЗМІ з метою отримання більш позитивного чи більш повного висвітлення. Як і у багатьох інших сферах корупції, знайти безпосередні докази порушення може бути досить важко і орган регулювання може не володіти відповідними ресурсами, щоб довести справу до судового обвинувачення.
5.9 Інші регулятивні заходи, що спрямовані проти прихованої реклами.
Більш строге регулювання питань, що стосуються редакторської політики шляхом визначення рівня висвітлення кожного учасника представляє ще один можливий шлях підходу до проблеми прихованої реклами, незважаючи на те, що багато хто виступив би проти такого підходу та вважав би його надто жорстким. Насправді контроль над редакторськими програмами не гарантує того, що прихована реклама не буде транслюватися, натомість такий контроль забезпечує непряме обмеження кількості ефірного часу, що надається кандидатам в обмін на хабар. Деякі країни прийняли вимогу рівного відношення до партій та кандидатів у новинах та програмах, що стосуються поточних подій. Орган регулювання відслідковує висвітлення виборів та може накласти санкції у випадку порушень. Окрім того, чимало країн чітко забороняють участь кандидатів та політиків у програмах, що не стосуються виборів, зокрема, у розважальних та спортивних програмах, документальних фільмах тощоу період виборчої кампанії та виборів.
5.10 ЗМІ та громадські організації проти прихованої реклами.
Професійні органи ЗМІ відіграють важливу роль у боротьбі з явищем прихованої реклами. Їх задіяність та підтримка у регулюванні та проведенні кампанії проти подібних практик є ефективним засобом зменшення прихованої реклами. Необхідно заохочувати організації ЗМІ приймати кодекси поводження та санкцій, спрямованих проти тих представників ЗМІ, які отримують грошову компенсацію чи компенсацію в іншому виді в обмін на висвітлення кандидатів та партій. Існують також приклади (див. Розділ 3.2.2 Дослідження) громадських організацій, які підходять до проблеми прихованої реклами через моніторинг діяльності та викриття їх діяльності перед громадськістю.
6. Місцеві вибори та референдум
6.1 Незважаючи на те, що успішна практика, яку ми навели, широко застосовується до усіх видів виборів, регулятивні заходи до певної міри визначаються видом виборів і тому корисно детальніше розглянути специфічні питання, що стосуються місцевих виборів та референдумів.
6.2 Місцеві вибори: висвітлення політиків, що не беруть участь у виборчих перегонах.
У передвиборні періоди до виборів в обласні та міські органи влади особлива увага повинна бути надана тому, як ЗМІ висвітлюють представників національної політичної влади, що не беруть участь у місцевих виборчих перегонах. Справді, висвітлення загальнодержавних політичних гравців може відобразитися на місцевому рівні і вплинути на кінцевий результат виборів. Наприклад, журналісти повинні пам’ятати про потенційно пропагандистський характер офіційних візитів урядовців у ті регіони, де відбуваються місцеві вибори. Можна розглянути можливість включення положення, що спеціально встановлює необхідність гарантування принципів справедливості та збалансованості у висвітленні політичних гравців, які не беруть безпосередньої участі у виборах у період виборів до місцевих органів влади.
6.3 Місцеві вибори: роль місцевих ЗМІ.
Там, де ЗМІ сильні та впливові на обласному чи регіональному рівні, місцеві ЗМІ можуть відіграти виборів до місцевих органів влади, дозволяючи місцевим кандидатам прямий на їх на виборчого округу. важливу мати роль вихід у електорат період рівні
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 77
У цьому випадку можна встановити спеціальні міри відносно місцевих ЗМІ, що встановлюються органом регулювання. Так само, як у випадку юридичного режиму для загальних виборів, регулювання, зазвичай, спрямоване на три основні сфери: право на вільний доступ та відповідний розподіл ефірного часу, редакторське висвітлення та платна реклама.
6.4 Референдум: множинність задіяних гравців/учасників. Референдуми часто стосуються питань, відносно яких політичні партії та інші організації (громадські організації, профспілки, та групи лобіювання) займають громадську позицію. Можна прийняти регулювання, що застосовуються на декількох рівнях для гарантування рівності можливостей для усіх груп, що ведуть кампанію у підтримку чи проти питань, що винесені на розгляд.
6.5 Референдум: розподіл ефірного часу та простору.
Розподіл ефірного часу та площі між двома протилежними позиціями («за» та «проти») є вирішальним. Успішна практика та принципи регулювання, що були представлені у попередніх розділах також можна застосувати у відношенні до медіа-висвітлення референдуму. Окрім того при розподілі ефірного часу необхідно притримуватися принципу строгої рівності у відношенні до двох протилежних позицій та організацій, що підтримують кожну з них. Той самий принцип рівності повинен скеровувати програми, що підлягають виключно редакторській відповідальності мовників.
6.6 Референдум: висвітлення бойкотуючого центру.
Ті сили, які закликають до бойкоту можуть відігравати ключову роль у впливі на участь у консультаціях, де явка виборців відіграє вирішальну роль (наприклад, коли встановлений прохідний бар’єр для оцінки достовірності результатів). У цілому поряд з представленням протилежних позицій («за» та «проти») ЗМІ також повинні представляти точку зору тих, хто не погоджується використовувати референдум з метою вирішення певних питань. Якщо це спеціально не передбачено, цього можна досягти за допомогою загальних положень про справедливий підхід тощо.
6.7 Роль уряду.
6.8 Ключовим питанням є те, чи дозволяється урядові здійснювати агітацію за/проти питань референдуму. У цьому відношенні не існує стандартної процедури: деякі країни не вводять у а інші надають детальні інструкції, що забороняють агітацію щодо питань референдуму. Однак, там, де урядові дозволяється проводити агітацію не повинно виникати ситуацій, коли урядовці перевищують використання своїх службових та державних обов’язків (див. вище 3.3) Найкращою практикою у цій сфері регулювання було би включити юридичні положення у відношенні до критеріїв та процедур за якими юридичні особи та організації можуть розглядатися як «допущені до агітації учасники». Це допомогло б регулювати надання та розподіл вільного ефірного часу та редакторське висвітлення ЗМІ. жодних уряду обмежень проводити відношенні, цьому
7. Цифрові/Іноземні ЗМІ
7.1 Регулювання нових ЗМІ представляє ряд труднощів пов’язаних не лише з
обгрунтуванням необхідності державного втручання, але й технічних аспектів приведення їх в дію, конфлікту законів та проблем юрисдикції. З метою забезпечення зрозумілості цифрові ЗМІ визначаються як носії ЗМІ, що підтримуються цифровими технологіями, а не аналоговими засобами. Сюди також відносяться радіо та телебачення, що транслює за допомогою кабелів, сателітів та мобільних технологій.
7.2 Юридичний режим для національних цифрових ЗМІ.
Регулювання щодо цих ЗМІ, зазвичай, схожі до тих, що застосовуються до аналогових ЗМІ. На суспільні цифрові ЗМІ можуть накладатися більш строгі зобов’язання, ніж на приватні цифрові ЗМІ, і деколи менш жорсткі регулювання застосовуються до останніх, ніж до приватних аналогових ЗМІ. Все ж, деякі з правил щодо висвітлення виборів можуть бути в силі для всіх аудіовізуальних ЗМІ, як, наприклад, заборона на платну політичну рекламу, період роздумів перед днем виборів, обмеження щодо негативно-забарвлених промов та використання образливої мови.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 78
7.3 Регулювання іноземних цифрових ЗМІ.
Національні регулювання щодо іноземних каналів ЗМІ (це може бути випадковий ефект пролитої інформації чи націлена трансляція) представляє додаткові проблематичні аспекти, що стосуються трьох основних питань: проблеми юрисдикції та конфлікту законів, обґрунтування та втілення в життя. У цій сфері ще не з’явилося жодної чітко-сформульованої юридичної інструкції.
7.4 Юрисдикція та конфлікт законів.
Якщо сигнал каналу, встановлений у країні А досягає території країни Б, чітке визначення необхідного для застосування закону є вирішальним, особливо, коли між національними законами виникає конфлікт стосовно питань змісту трансляцій. З іншого боку, не існує жодного гармонізованого юридичного режиму стосовно політичного висвітлення, і трапляються випадки, коли зміст трансляції, що передається іноземним ЗМІ порушує закони країни прийому. На загальному рівні норми та законодавство, що встановлені Радою Європи, а також Європейською Конвенцією про транскордонне телебачення можуть надати цінне керівництво відносно питань юрисдикції та дозволені підстави блокувати прийом сигналу. (див. розділ 3.4 Дослідження).
7.5 Обґрунтування. Законодавство Європейського Суду з прав людини підкреслює те, що обмеження щодо міжкордонної трансляції повинно відповідати критеріям пропорційності, законності та необхідності, які встановлені Європейським Судом. Обмеження зазвичай вважаються відповідними статті 10, коли вони діють згідно з мінімальними стандартами щодо смаку та порядності зображення; насилля/спонукання до насилля. Національний суверенітет та транскордонна трансляція можуть суперечити один одному з ряду питань. Більшість юридичних труднощів виникають тоді, коли ЗМІ країни А використовують законну ліцензію своєї країни, щоб транслювати програми про вибори в країну Б. Навіть у випадку, якщо спроби країни Б припинити такі програми були би законними, це важко втілити в дію. (див.
Дослідження для отримання деталей).
7.6 Способи приведення в дію законів.
Безпосереднє застосування санкцій до іноземних мовників, що порушують національні правила щодо висвітлення виборів можливе проти того, щоб іноземні ЗМІ володіли приміщенням чи майном в країні прийому (наприклад, шляхом стягнення штрафів з редакторів, або припинення їх сигналу). Санкціонування може бути більш проблематичним у випадку, коли телебачення та радіо, чиї офіси знаходяться поза межами тієї країни, на яку транслюють і тих, чий сигнал знаходиться поза межами технічного досягнення країни прийому. Коли необхідне спеціальне розшифровуюче обладнання для прийому програм в заданій країні можна припинити чи блокувати прийом іноземних каналів. Знову ж таки, для таких обмежень необхідне надійне юридичне обґрунтування.
7.7 Альтернативи до приведення в дію законів. Міжкордонна трансляція охоплює питання національного суверенітету країн, більшість альтернатив базуються на досягненні згоди в ході переговорів, а не на приведенні в дію законів. Одна з мір для того, щоб упевнитися, що регулювання стосовно змісту не порушуються в іноземних країнах, до якої вдаються самі мовники, це пристосовувати свої послуги до їх основних географічних ринків (наприклад, Африка, Близький Схід тощо.) Для того, щоб подолати різні юридичні протиріччя, багато іноземних мовників встановили внутрішні інструкції для висвітлення подій виборів закордоном.
8. Інтернет
8.1 Даний розділ обговорює регулювання виключно стосовно телебачення, радіо та газет, що розміщуються на Інтернеті, де редакторські рішення приймаються на основі традиційних стандартів журналістської організації, але не охоплює питання веб-сайтів іншого зразку як блоги чи веб-сторінки партій.
Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів 79
8.2 Обмеження до регулювання. Потенційно дискусійне питання, пов’язане з роллю та зобов’язаннями Інтернету у виборчому процесі, стосується інструкцій, що повинні бути застосовані до веб-сайтів, а особливо до періодів мовчання та соціологічних опитувань. Це питання є частиною більш широкого обговорення щодо ступеню свободи Інтернету та того, до якої міри можна реалістично застосувати інструкції в цій сфері. В цілому, контроль над Інтернетом можна застосовувати, коли справа йде про деякі аспекти промов з негативною інформацією або захистом меншин. Одночасно існує тенденція не втручатися в будь-які інші форми свободи на Інтернеті.
8.3 Проблеми приведення в дію законів. Багато міркувань, що були викладені стосовно цифрових ЗМІ, а саме, проблеми юрисдикції, конфлікт законів, обґрунтування та приведення законів в дію також стосуються і Інтернету. (див. Розділ 6).
8.4 Суть та предмет регулювання.
Деякі сфери регулювання є менш спірними, ніж інші щодо пояснення регулювання. Багато країн включили до свого законодавства конкретні юридичні положення щодо реклами, періоду мовчання та соціологічних досліджень. Інші країни просувають кодекси про саморегуляцію для Інтернет-провайдерів стосовно зазначених питань. Однак вимоги стосовно забезпечення вільного доступу, зазвичай, не вводяться в дію. Інші сфери регулювання часто є ще більш суперечними, особливо у відношенні до редакторської політики висвітлення. Законодавство, зазвичай, віддає редакторське висвітлення подій на професійний розсуд самих електронних ЗМІ. Етичні журналістські цінності часто використовуються в якості посилання для інформування виборчого висвітлення, а не в якості нав’язаного ззовні регулювання
ОБСЄ в Україні видало аналітичну записку під назвою «Регулювання діяльності засобів масової інформації під час виборів» в якій проаналізоване законодавство України та запропоновані успішні міжнародні практики діяльності журналістів під час виборчої кампанії. Дане видання здійснено в рамках проектів «Сприяння подальшому зміцненню виборчих процесів в Україні» та «Сприяння розробці Виборчого кодексу в Україні», що реалізуються Координатором Проектів ОБСЄ в Україні за фінансової підтримки ЄC, Канадського агентства з міжнародного розвитку та Уряду Французької Республіки.