Підписка на новини УАВПП

 
Реєстрація
Забули пароль?

Партнери УАВПП

Посольство США Представництво Програми розвитку ООН в Україні Coca-Cola MIM-Київ Незалежна Асоціація телерадіоМовників


15 вересня 2018

Реформування державної преси: де поступ?

Facebook Twitter LiveJournal

Повністю реформували всі підпорядковані їм видання лише чотири державні органи. Показник реформованих державних ЗМІ низький, але чи це однозначно негативна інформація, ми не впевнені.

Косметичні зміни в динаміці реформи

Півроку тому, в січні 2018-го, Центр демократії та верховенства права публікував результати моніторингу динаміки реформування державної преси. Тоді з усіх державних друкованих ЗМІ перетворення завершили тільки десять видань, ще дев'ять було ліквідовано. Водночас жодна з редакцій державних видань, які теж підпадають під роздержавлення, станом на той момент ще не була реформована.

Сьогодні, за лічені місяці до кінця реформи, ми провели повторний моніторинг. Нам вдалося виявити ще кілька державних видань, які мають бути реформовані, й наразі виходимо з того, що їх 143. З них усього 15 видань завершили перетворення станом на 1 серпня 2018 року. Тобто за півроку змін у відсотковому відношенні до цілого не відбулося. На що сподівається решта? Частково ми вже описали, як державні органи обґрунтовують свою бездіяльність щодо реформування, в попередньому аналізі, проте за півроку кміливість деяких із них виявилася в нових формах.

Верховна Рада: як ухилитися від роздержавлення?

Верховна Рада не реформувала жодне зі своїх видань, а у відповідях на запити нам зазначає, що на перетворення друкованих ЗМІ відведено три роки й вони ще тривають. Окрім цього, згадали про нещодавно зареєстрований законопроект № 8441, який, цитую: «пропонує врегулювання порушеного Вами питання на законодавчому рівні». Хоча цей законопроект є дуже корисним для ефективного роздержавлення і пропонує вирішення кількох системних проблем, виявлених під час реформи, запропоновані в ньому зміни не стосуються саме реформування видань парламенту й не змінять обов’язку Верховної Ради перетворювати їх.

У законотворчих нетрях знайшовся також уже задавнений і забутий проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення офіційної публікації законів України та інших нормативно-правових актів» № 6518 від 26 травня 2017 року. Попри благородну мету, цей законопроект є не більше ніж спробою узаконити виведення газет «Голос України» та «Урядовий кур’єр» із-під роздержавлення. Попри негативний висновок Головного науково-експертного управління, законопроект було ухвалено в першому читанні 5 липня 2018 року. Він суперечить духу реформи й не вирішує проблеми офіційного оприлюднення, які нібито має вирішувати, а тому важливо не допустити його ухвалення у другому читанні.

Хто крайній у реформуванні?

Станом на сьогодні «Урядовий кур’єр» та його редакція ДП «Редакція газети “Урядовий кур’єр”» не реформовані. Нам невідомо про ухвалення рішень стосовно реформування цих двох об’єктів, проте зазначений вище законопроект № 6518 стосується й цього видання. Цікаво, що відповідь на наше електронне звернення до Кабінету Міністрів надійшла від Держкомтелерадіо, і в ній було вказано, що питання реформування «Кур’єра» не належить до компетенції останнього. Це правда, адже орган відповідає за моніторинг виконання реформи; але чому нам не надав відповідь Секретаріат Кабінету Міністрів — не зрозуміло.

Пресовий магнат серед державних ЗМІ — Міністерство юстиції — продовжує дивувати відповідями. Працівники міністерства переплутали наше звернення із запитом та не лише не відповіли про розгляд пропозицій, а й не надали інформації про реформування аж 30 підпорядкованих йому видань. На наш останній запит міністерство відповіло, що таких документів як рішення про реформування немає, тому стало зрозуміло, що процес реформування видань міністерства ще не розпочато.

Інколи державні органи перекладають відповідальність за реформування на трудові колективи. Наприклад, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Міністерство соціальної політики мотивують неухвалення рішень про реформування щодо підпорядкованих їй видань тим, що їхні трудові колективи не надіслали пропозицій про спосіб реформування друкованих ЗМІ. Справді, за Законом про реформування, пріоритетне право вибору способу реформування належить трудовому колективу редакції, проте якщо відповідні пропозиції не надійшли до засновників до 1 квітня 2016 року, останні набувають права вирішити долю підпорядкованих їм видань самостійно.

«Оборонна» преса: дочекатися виключення

Як ми вже писали раніше, нереформування двох видань Міноборони (газети «Народна армія» та журналу «Військо України») тримається на політичній волі, незграбно втіленій у Законі щодо створення друкованих засобів масової інформації Міністерством оборони України на час проведення антитерористичної операції. Проте цей приклад, очевидно, надихнув і інші державні органи на спроби отримати тимчасове законодавче «помилування».

Національна гвардія, наприклад, стверджує, що за участі Міністерства оборони розробила й подала до Верховної Ради власний законопроект, який дозволятиме не реформувати її видання. А тим часом реєстр зареєстрованих законопроектів на сайті парламенту не містить інформації про цей проект. Фактично, ймовірність реєстрації такого законопроекту та його ухвалення в умовах обмеженого часу, відведеного на реформу, та загальної непопулярності теми роздержавлення не виглядає реалістично.

Однак є певний поступ із виданнями Адміністрації державної прикордонної служби, які раніше повідомляли, що чекають на виключення з-під роздержавлення. У відповіді на запит нам відповіли, що з 31 грудня 2018 року журнал «Кордон» та газета «Прикордонник України» припинять вихід, а на базі їхніх редакцій планують створити офіційне друковане видання.

Видання-сирітки, або Як загубити друкований ЗМІ в ході адміністративних перетворень

Цікава ситуація склалася з журналом «Митний кордон», засновником якого, за реєстром друкованих ЗМІ, є Центральне територіальне митне управління Державного митного комітету України. Наразі такого органу не існує, а найближчим родичем кількох його «перевтілень» є Державна фіскальна служба. Нам не вдалося знайти інформацію про передплату видання, з чого можна припустити, що випуск журналу було припинено під час цих адміністративних змін. Проте з формального погляду доказів для такого припущення немає, оскільки щодо журналу також потрібно ухвалити рішення або про його реформування (якщо він існує і його редакція має намір продовжувати його випуск), або про його ліквідацію, або ж дочекатися скасування свідоцтв про державну реєстрацію з 1 січня 2019 року в загальному порядку.

Аналогічна доля спіткала одне з видань Державної служби інтелектуальної власності, яку було ліквідовано у 2017 році, а її функції перейшли до Департаменту інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Під час цього перетворення два бюлетені, а саме «Промислова власність» та «Авторське право і суміжні права», дійшли до нового Департаменту, а от питання про те, що сталося з журналом «Інтелектуальна власність» залишається відкритим. У відповіді на наш запит відповіли так: питання щодо цього журналу потребують додаткового опрацювання, тобто пошук триває.

«Мертві душі»

Подекуди трапляються й випадки існування державних видань лише на папері. Наприклад, у реєстрі друкованих ЗМІ вказано журнал «Вісник. Право знати все про податки і збори», заснований Державною фіскальною службою, проте нас поінформували, що журнал припинили видавати ще з 1 січня 2018 року.

Така доля спіткала й журнал «Веселочка» Державного комітету телебачення і радіомовлення. Цей орган вирішив не вчиняти жодних дій щодо видання, а дочекатися скасування його свідоцтва про державну реєстрацію на початку 2019 року, що може справді бути оптимальним варіантом для державних органів, видання яких припинили випуск.

Як бути з виданнями вищих судів?

Судова реформа позначилася й на діяльності видань, підпорядкованих судам, і у вищих судів немає єдиної позиції щодо їх реформування. За попередньою версією Закону «Про судоустрій і статус суддів», і Верховний Суд України, і вищі спеціалізовані суди повинні були мати так звані офіційні друковані органи. За чинним Законом, такий орган має лише Верховний Суд, який, утім, не передбачив його створення у плані роботи на друге півріччя 2018 року.

Поки новостворений Верховний Суд формально не є засновником жодного друкованого ЗМІ, Верховний Суд України не спішить реформувати свої видання, які вже припинили випуск. Це пов’язано з тим, що суд припинив розгляд справ, тому не створює матеріалів, які є основою публікацій у журналі «Вісник Верховного Суду України» та збірнику «Рішення Верховного Суду України». Однак у відповіді на звернення Верховний Суд України зазначає, що «у разі потреби» може реформувати й одне з цих видань буде перетворено на офіційне друковане видання.

Вищий господарський суд України у свою чергу прямо посилається на скасування Закону «Про судоустрій і статус суддів» у попередній редакції як на причину відсутності рішення про реформування свого журналу «Вісник господарського судочинства».

Засновник трьох друкованих ЗМІ Вищий адміністративний суд України стверджує, що не буде реформувати два з підпорядкованих йому видань, і посилається на положення про перетворення друкованих ЗМІ центральних органів виконавчої влади на офіційні друковані видання. Проте Закон про реформування дозволяє перетворити на таке видання лише один із друкованих ЗМІ, й ця норма стосується тільки центральних органів виконавчої влади, а не судів. Щодо журналу «Адміністративне судочинство. Судова практика у адміністративних справах», то стверджуваний у відповіді на наш запит вихід суду зі складу його засновників поки не відображено в реєстрі.

Хай там як, але навіть якщо суди не реформують власні видання, вони все одно матимуть право розповсюджувати бюлетені судової практики, адже, за статтею 14 Закону про пресу, вони не підлягають державній реєстрації.

Під щитом офіційного статусу

Ще однією проблемою реформування державної преси є те, що нерідко державні органи, які є засновниками друкованих ЗМІ зі статусом офіційних друкованих видань, вважають, що не повинні нічого міняти. Такої позиції дотримуються, наприклад, Фонд державного майна України та Державне управління справами (засновник «Офіційного вісника Президента України»). Ця думка є хибною, адже з 1 січня 2019 року поняття офіційного друкованого видання зміниться й під ним, за законом, ми будемо розуміти видання без статусу засобу масової інформації з чітко окресленими вимогами щодо змісту.

По суті, це будуть компіляції нормативно-правових актів, виданих цими органами, і права публікувати там будь-що інше державні органи не матимуть. Для таких видань існує спеціальний четвертий спосіб реформування — перетворення на офіційне друковане видання. Для видання Фонду державного майна «Державний інформаційний бюлетень про приватизацію» такі зміни мають пройти майже непомітно, адже за змістом він відповідає зазначеним вимогам до офіційних друкованих видань.

Тягнути до останнього

Державна фінансова інспекція України (реорганізована в Державну аудиторську службу України ще у квітні 2016 року) повідомила, що 17 травня 2018 року було укладено договір про вихід служби зі складу співзасновників журналу «Фінансовий контроль», але в реєстрі ці зміни не відображено. Чим це загрожує? Якщо Міністерство юстиції не отримає цих документів до кінця 2018 року, то з формального погляду таке реформування не буде вважатися завершеним й установа буде зобов’язана скасувати свідоцтво про державну реєстрацію видання.

Міністерство молоді та спорту та Державна архівна служба стверджують, що до кінця реформи ще є час, одночасно повідомляючи, що в планах їхньої діяльності на 2018 рік немає підготовки рішень про реформування. Державна казначейська служба поки обмежилася проханням до Держкомтелерадіо включити журнал «Казна України» до Зведеного переліку об’єктів реформування, що не є істотним для реформування, а лише допомагає відслідковувати його перебіг.

Інколи державні органи формально виконують Закон про реформування, але ухвалені ними рішення буде неможливо реалізувати. Наприклад, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку ухвалила три рішення про реформування, які буде неможливо втілити в життя, оскільки комісія виявила бажання просто вийти зі складу засновників видань, але інших співзасновників вони не мають. Також рішення щодо бюлетеня «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» набуде чинності лише 1 грудня 2018 року, тобто за місяць до закінчення реформи. Чи встигне це видання реформуватися, незрозуміло.

Які висновки?

До кінця реформи — чотири місяці. Станом на 1 серпня 2019 року повністю реформували всі підпорядковані їм видання лише чотири державні органи: Антимонопольний комітет України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Пенсійний фонд України. 50 % своїх видань реформувало Міністерство охорони здоров’я. Решта, за винятком окремих видань, або чекають на виключення з-під роздержавлення, або відтягують до останнього необхідні перетворення.

Показник реформованих державних ЗМІ низький, але чи це однозначно негативна інформація, ми не впевнені.

По-перше, тому, що реєстр друкованих ЗМІ не відбиває реального існування видань. Нерідко вони існують на папері й, отже, підпадають під сферу дії Закону про реформування, але фактично їх уже роками не видають, тому намагання спонукати державні органи ухвалювати щодо них будь-які рішення — це змушувати їх марно витрачати час, адже з 1 січня 2019 року Мін’юст просто скасує їхні свідоцтва про державну реєстрацію.

По-друге, тому, що їхня цінність, чи то з погляду офіційного оприлюднення, чи академічної репутації, часто сумнівна. Зрештою, мета реформування полягає не у збереженні всіх видань, які засновані державними чи комунальними органами, а в тому, щоб ці органи не мали прямого впливу на пресу.

 

Джерело: Детектор медіа




Коментарі

Додати коментар