Історія з примусовим приводом Сергія Лещенка на допит, чи то спробою приводу – за версією прокуратури,  у справі про отруєння Президента розвіяла відносне інформаційне затишшя літнього періоду й водночас продемонструвала специфіку роботи українських правоохоронців.

Ситуацію можна би було назвати смішною, якщо не брати до уваги сучасні реалії українського суспільства та практику розслідування кримінальних справ.

Формально прокуратура цілком мала підстави застосувати примусовий привід, оскільки свідки зобов’язані з’являтися на допит, а неявка без поважних причин може потягти за собою накладення штрафу і примусове доправлення на допит (ст. 70 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.). На даний момент українське законодавство дозволяє допитувати журналістів у якості свідків, але в парламент уже внесений Кабміном проект Закону про захист професійної діяльності журналістів, який може суттєво змінити правове регулювання цього питання: якщо законопроект ухвалять, журналіста не можна буде допитувати стосовно відомостей, добутих ним в процесі професійної діяльності. Але поки що  керуємося чинними правовими нормами.

В принципі, виконання обов’язку давати свідчення є адекватною реакцією на запит слідчих органів у демократичному суспільстві. Наприклад 18 січня 1996 р. Європейська комісія з прав людини, яка попередньо опрацьовує заяви проти держав, що надійшли до Європейського суду, визнала неприйнятною заяву Британської радіомовної корпорації (ВВС) проти Великобританії (№ 25798/94). Заява стосувалася вимоги до ВВС надати в суд відеофільм, відзнятий під час бунту в Північному Лондоні в 1985 р., яку Корпорація не виконала. Її відмова аргументувалася потенційною небезпекою для журналістів і знімальної групи та відсутністю (на думку ВВС) в фільмі інформації, що могла б допомогти адвокатам в цій справі. Проте Комісія розцінила вимогу про надання допомоги в судовому провадженні як «нормальний громадянський обов’язок у демократичному суспільстві», небезпека для автора  внаслідок надання фільму не була б більшою, ніж ризик під час його зйомок, а щодо нібито відсутності в фільмі суттєвої інформації – це питання оцінки компетентним органом (в тому випадку - судом).

Наведена справа не є цілком аналогічною до історії з Сергієм Лещенком, але повністю придатна для ілюстрації європейських підходів до стосунків журналістів з правоохоронцями. Тобто, при отримання повісти про виклик давати свідчення, потрібно піти й дати свідчення. Свідок, на відміну від слідчого, зазвичай не бачить всієї картини, не знає всіх обставин справи і доказів, тому свідку не варто братися вирішувати буде з його свідчень користь в цій справі чи не буде, тому не варто робити передчасних висновків про безпідставність виклику на допит.

Нам достеменно не відомо, чи допитувався С.Лещенко виключно щодо записаних ним інтерв’ю, оскільки можна бути впевнити, що журналістів відомо більше, ніж змогли розповісти інтерв’юйовані. Не виключено, що слідство розглядає, наприклад Давида Важаєвича, як фігуранта справи про отруєння Президента, тому було прийнято рішення терміново з’ясувати всі обставини передачі ним пресі своєї версії подій. Однак, Сергій Лещенко безумовно є лише «проміжним» свідком у справі про отруєння, тобто щодо відповідних обставин обов’язково мають бути допитані особи-першоджерела, які надавали журналісту інформацію, що прямо передбачено ч. 3 ст. 68 КПК.

Як уже зазначалося, формальне право застосувати примусовий привід у прокуратури було. З одного боку Сергій був зайнятий на роботі (хоча така причина в нас як правило не визнається поважною, на відміну від хвороби чи відрядження), з другого – в слідчого дійсно могли бути об’єктивні підстави для термінового допиту журналіста, і якби такий конфлікт розглядався в суді, сумнівно, щоб суд визнав причину неявки С.Лещенка поважною. Просто КПК чітко не регламентує за який строк до дати й часу допиту має бути вручена повістка. Нагадаємо, що пану Лещенку за два дні виписали аж три повістки на допит (до речі, в середу 16 липня, було проведено ще один допит тривалістю 6 годин). З коментарів команди УП видно, що мотиви прокуратури для такого поспіху їм не видаються достатніми: «На жаль, ми не можемо розголошувати причини, які, на думку слідства були настільки важливими, що вимагали термінового допиту Сергій Лещенка. Проте наголошуємо, що на нашу думку, не було жодних підстав для такого поводження з журналістом.»

Незалежна медіа профспілка зробила правильний наголос на вибірковому застосуванні закону – чи багато високих чиновників і бізнесменів в нас примусово доправляють на допит, хоча про факти ухиляння таких осіб від слідства можна прочитати на тій же «Українській правді». Щодо вимог про нерозголошення обставин справи, які очевидно були висунуті до журналістів, то в наших правоохоронців така традиція – ховати максимум інформації, мотивуючи це таємницею слідства, про всяк випадок.

В теорії дії прокуратури є законними, проте, здається, багатьох з нас не полишає відчуття того, що вітчизняні слідчі вкотре розписалися у власній незграбності й невмінні ефективно вести розслідування. Справа про отруєння Президента розслідується вже кілька років, і тут раптом такий поспіх. Неявка журналіста на допит підриває авторитет слідчих в очах суспільства, але й сама прокуратура зробила вже надзвичайно багато для того, аби підірвати власний авторитет.

Оскільки в такій країні живемо, нам не залишається нічого іншого, як при кожній навіть маленькій нагоді вчити українських чиновників ефективно працювати й нормально ставитися до громадян. Надії те, що це зробить влада немає. Якщо ж ми ігноруватимемо бюрократичні процедури для мінімізації контактів з чиновниками, то це тільки додаватиме безладу в країні.

P.S. Для тих, хто раптом отримає повістку на допит в якості свідка, наводимо права свідка згідно з КПК (ст. 69-1):

Свідок має право:

     1) давати  показання  рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

     2) заявляти відвід перекладачу;

     3) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

     4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

     5) користуватися нотатками і документами при дачі показань  у тих  випадках,  коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

     6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

     7) знайомитися  з  протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін,  доповнень і  зауважень,  власноручно  робити  такі доповнення і зауваження;

     8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

     9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.

     У разі наявності відповідних  підстав  свідок  має  право на забезпечення  безпеки  шляхом  застосування заходів,  передбачених законом і в порядку,  передбаченому статтями  52-1  -  52-5  цього Кодексу.

 
Роман Головенко, ІМІ