Сайт akhmetov.com складається лише з однієї сторінки, на якій вказана трійка Ахметових, популярних у світі. Людини з іменем Рінат серед них немає. Схоже, що це помста власників доменного імені, компанії що базується в Сінгапурі. У 2006 році відома юридична фірма Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP (далі – «АГ»), постійний представник інтересів українського мільярдера, намагалася за допомогою арбітражу відібрати це ім'я у спритників, які першими його зареєстрували. Однак адвокати олігарха справу програли: арбітраж вказав, що є велика кількість інших відомих Ахметових.

 

Зате «АГ» разом зі ще одним представником Ахметова, знаменитою британською фірмою Schillings, цілком успішно позиваються до іноземних журналістів в англійських судах. 9 червня стало відомо, що Високий суд правосуддя призначив Ј50,000 ($100,000) як компенсацію для Ріната Ахметова «за поширення недостовірної та компрометуючої інформації». Кошти має сплатити інтернет-видання «Обозрєватєль», а чотири фрагменти із серії статей журналістки Тетяни Чорновіл визнані високим судом дифамацією (приблизний синонім англійського терміна «libel», що в перекладі означає злочин у вигляді очорнення, образи честі та гідності шляхом поширення недостовірної інформації»). Як не дивно, але українські ЗМІ не змогли дати правильної відповіді на запитання, чому Рінат Ахметов судився з журналістами та редакторами українського сайта саме в Лондоні. Тетяна Чорновіл переконана, що це робиться для того, аби журналісти не могли повноцінно захистити себе в суді. «Ми отримували лише ті папери, які нам надсилали адвокати Ахметова. Зі мною суд не спілкувався. Взагалі, для того, щоб представляти свої інтереси, потрібно мати юридичну адресу в Англії», – розповіла вона «Тижню». Справді, судитись у Великій Британії правники олігарха вирішили не випадково. І річ не тільки у високих витратах для сторони, що захищається (від $200 000 і значно більше, якщо справу програють).

 

 

Лондон уже чимало років носить звання столиці світу з позовів про захист честі та гідності. Явище, коли багаті люди позиваються там до іноземних журналістів, навіть отримало назву «libel tourism». Закордонні «туристи» отримують там потрібні рішення місцевих судів, у яких гострі публікації в іноземній пресі визнають дифамацією. Першим із пострадянських олігархів протоптав стежку до британських судів Борис Березовський. Ще 1996 року він виграв позов проти американського журналу «Форбс» за статтю під назвою «Хрещений батько з Кремля». Вигравав у Лондоні, серед десятків інших екзотичних осіб із грошима, й Алішер Усманов, ще один російський олігарх.

 

Але по-справжньому на проблему юридичного туризму звернули увагу нещодавно: те, що почали олігархи, продовжили арабські багатії. З найвідоміших прикладів – справа проти американської авторки Рашель Еренфельд, яка в 2003-му у своїй книжці «Фінансуючи зло» запевняла читача, що саудівський мільярдер Халід Салім бін Манфуз та його сім'я надавали фінансову підтримку ісламським терористичним групам. Еренфельд, як і Чорновіл, не змогла з'явитися в суді. В такому випадку англійський суд за визначенням ухвалює рішення на користь позивача. Тобто авторка мусила вибачитися за фальшиві звинувачення, сплатити $225 000 та знищити всі примірники книжки.

 

Для Тетяни Чорновіл наслідки перемоги представників Ахметова не такі жорсткі. Адвокат Тетяна Монтян розказала Тижню, що процедура виконання рішення іноземного суду, зокрема й примусового, українським цивільно-процесуальним кодексом передбачена. Але за умови, що про визнання та виконання судових рішень йдеться у міжнародному договорі з відповідною країною.

 

Журналістка повідомила нам, що на її життя ухвала англійського суду не вплинула. «По роботі теж ніяк не вплинуло, проблем із цим у мене немає. Взагалі, наскільки я знаю, між Україною та Великою Британією немає угоди про виконання судових рішень».

 

Значній частині захисників свободи слова на Заході дуже не подобається такий аспект британського правосуддя. Перемога юристів Ахметова стала черговим приводом до серії статей у низці впливових західних видань. Інший важливий аспект: багато дослідників і журналістів тепер остерігаються друкувати свої розвідки про те, хто в арабському світі фінансово підтримує ісламських терористів. У 2006–2007 роках в Англії зафіксували вісім подібних позовів від багатих мусульман-іноземців.

 

 

Навіть якби всі відповідачі-журналісти мали змогу повноцінно захищатися, то і в цьому випадку англійський суд, швидше за все, надав би перевагу позивачам. Річ у тім, що британське право у справах про образу честі та гідності надає значні преференції саме позивачам. Воно вважає будь-яку образливу інформацію недостовірною за визначенням. При цьому позивач може досить легко переконати суд, що інформація для нього є образливою. Завдання відповідача набагато складніше – йому необхідно довести – через складну багаторівневу процедуру, – що оприлюднена інформація правдива і її поширення було суспільно необхідним.

 

Випадок із «Обозом» – третя подібна перемога юристів Ахметова. Взимку цього року свої вибачення змушений був надрукувати англомовний Kyiv Post. Торік, внаслідок загрози подібного позову, швидко перепрошувати довелось одній із найвпливовіших газет Швейцарії Neue Zuricher Zeitung за повідомлення, в якому йшлося про зв'язки українського олігарха з організованою злочинністю.

 

Другий момент у британському праві, який зробив Лондон столицею таких позовів, – те, як визначається підсудність справ. Чому український олігарх може судитися з українським журналістоміз українського видання в англійському суді? Все дуже просто. Достатньо невеликої зачіпки – навіть якщо десяток примірників газет або книжок із образливою інформацією потрапляє до Англії – це вже підстава, за місцевими законами, подати до суду за дифамацію. Якщо книжка продається через сайт в Інтернеті й її купили кілька англійців – це теж підстава. Відповідно, якщо тексти розміщені у Мережі, подати такий позов можна завжди – довести, що хоча б дві-три людини у Великій Британії прочитали матеріал про Ріната Ахметова на українському сайті, не становить особливої проблеми.

 

 

У США діють інші норми. Якщо в статті чи книзі йдеться про публічну особу – політика або бізнесмена, – процедура зворотня: позивач має довести в суді, що журналіст надав недостовірну інформацію.

 

Цього року штат Нью-Йорк у відповідь на зростання британського позовного туризму ухвалив закон, за яким забороняється виконувати рішення судів інших країн, що стосуються дифамації, якщо їх законодавство не захищає свободу висловлювань так само сильно, як це робить законодавство США. В першу чергу, це стосується рішень із Великої Британії, які в Нью-Йорку виконувати не будуть.