5 червня відбудеться чергове слухання у справі Рината Ахметова проти «Оглядача» та Тетяни Чорновіл. Свого часу цей позов викликав багато галасу і запитань «навіщо??» серед українських журналістів. Насправді ж британське законодавство, суворе щодо наклепу, породило це досить масове явище: туризм з наклепу (libel tourism).

Безліч багатих та впливових з усього світу їдуть до Британії, щоб покарати «наклепників» у судах Туманного Альбіону. Оскільки там це зробити найлегше.

Якщо вас хтось образив, і ви маєте достатньо ентузіазму та коштів, щоб відстоювати власну честь і гідність, розгляньте євопейське законодавство. Французькі закони, наприклад, особливо жорстко регулюють питання порушення приватності. А законодавство Великої Британії суворо ставиться до наклепу. Там це вже сфера кримінальної відповідальності. І тягар доведення правдивості поширеної інформації лежить на відповідачеві. Законодавство ставить позивача у вигідне положення. Слід згадати авторитет британської судової системи – от і причини, чому до Британії йдуть багаті і впливові, прагнучи відмитись від критики, якщо це не вдається за законодавтвом країни відповідача.

За останні роки явище стало масовим, і мода на нього прийшла не в останню чергу с пост-радянських терен. Наші багатії не рахують грошей на дорогих адвокатів, як відомо. У 1996 році Борис Березовський подав до англійського суду проти журналу Forbes за статтю «Хрещений батько Кремля». Видання це, між іншим, американське, з редакцією у Нью-Йорку, і у Великій Британії має відносно низькі продажі. Але оскільки журнал до Британії потрапив, суд задовольнив позов пана Березовського.

Частими клієнтами британських судів є також нафтові багатії з Близького Сходу. Рейчел Еренфельд, яка написала книжку «Фінансування зла: як фінансують тероризм і як це зупинити», моментально отримала позов від Шейха Халіда бін Магфуз з Саудівської Аравії. У книзі вона його звинуватила у фінансуванні тероризму. Книга у Британії майже не продавалась, але саме це «майже» дозволило йому виграти справу у 2005 році. Суд зобов’язав авторку вибачитись, знищити надруковані екземпляри книжки та виплатити позивачеві чверть мільйона доларів. І яким чином Шейх виграв вже понад 20 справ за наклеп у Британії.

Отже, Ринат Ахметов від моди не відстає. Він подав два таких позови. Справа проти «Обоза» триває, а сам холдинг вирішив її ігнорувати і на британських адвокатів не витрачатись. Хоча неучасть у процесі йому на користь не піде, і результат справи можна прогнозувати вже зараз.

Інший позов пан Ахметов подав проти англовомного видання Kyiv Post за статтю Appalling Kyiv City Council Land Grab (Кричуще привласнення землі Київською міськрадою) під авторством Джеда Сандена. У лютому 2008 року видання вибачилось перед Ахметовим, визнавши, що твердження, що стосувались мільярдера та народного депутата, «були помилковими та не мали підстав».

Зараз такі позови з усього світу стали масовими, і це відзначають як британські адвокати, так і правозахисники. За словами Аньєз Калламар, виконавчого директора міжнародної організації «Артикль 19», «соромно, що така країна як Британія, яка представляє себе піонером демократії, стає першою зупинкою для багатих і впливових, що прагнуть не лише замовчати критику, але й вжити відповідних заходів». Колись Британія була осередком публікації спірних точок зору, а тепер вони обходять її стороною. Щоб уникнути можливих позовів, автори не публікують і не продають свої роботи на Туманному Альбіоні. Але предметом позову може стати будь-яка робота, яка могла бути прочитана у Великій Британії.

Кріс Волкер, представник Freedom House у коментарі виданню Economist називає моду на британські позови «манною небесною для глибоко неліберальних та фантастично багатих пост-радянських олігархів та нафтових магнатів Близького Сходу. Всі знають потенціал англійських законів та всі з цим рахуються, будь-якою ціною для свободи слова».

Британці самі, що явище наклепницького туризму негативно впливає на свободу слова. Але законодавство, прихильне до позивача, авторитет судів та наявність грошей у позивачів не залишають можливості якось боротись з цим потоком «туристів».

До того ж, все частішими стають позови за публікації в Інтернеті, які можуть бути прочитані у будь-якій країні світу, не дивлячись на мови. Ця мода дійшла і до України. Приклад – все той самий «Оглядач». Отже, браку туристів Лондон найближчим часом не відчуватиме.

Софія Машовець, ІМІ